Заведено вважати, що основним, а можливо й єдиним досягненням помаранчевої революції в Україні стала реальна свобода слова. Цю думку доводиться чути не лише від західних журналістів, а й від колег з Росії. Безумовно, зухвале ставлення чиновників до ЗМІ з часів правління президента Л. Кучми дещо змінилося. Хоча незмивною ганьбою України досі залишається «справа Гонгадзе», довести яку до кінця й покарати винних клятвено обіцяв новий глава держави — Віктор Ющенко. Утім, незважаючи на те, що про розправи над журналістами за їхню професійну діяльність мова сьогодні не йде, адміністративне свавілля в Україні поступово набирає силу. І якщо бути чесними до кінця, воно ніколи не припинялося. Просто в час «перезмінки» в органах влади й розподілу повноважень у центрі й на місцях чиновникам було не до того. Але щойно влада здобула «впевненість у завтрашньому дні» й налагодила контроль над ситуацією, виникла спокуса приструнити не в міру балакучі ЗМІ. Незабаром після місцевих виборів 2006 року в провінційній глибинці Дніпропетровщини з’явилися перші ознаки адміністративного куражу. В Апостоловому голова районної ради розпорядилася носити до себе на перевірку підготовлені до випуску номери газети «Апостоловские новости». Посилання на незаконність цензури особливого враження на нього не справили. Конфлікт дійшов до Києва, а тому районні чиновники тимчасово дали задній хід. Проте подібні історії в сільських районах і невеликих містах — не така вже й рідкість. Логіка чиновників гранично проста — оскільки комунальні видання фінансуються з місцевого бюджету, а їхніми співзасновниками виступають ради й адміністрації, районні керівники нерідко вважають себе повновладними господарями ЗМІ. Ця помилка властива не лише районним керівникам, а й управлінцям рангом вище. Щоправда, й атаки на пресу в таких випадках виглядають набагато «інтелігентнішими». Кілька років терпінням дніпропетровських чиновників зловживала генеральний директор обласної державної телерадіокомпанії Вікторія Шилова. Упевненості в силах їй додавало депутатство в обласній раді й посада голови постійної комісії зі зв’язків з громадськістю й ЗМІ. Під керівництвом В. Шилової передачі та випуски новин 51-го телеканала ставали дедалі сміливішими, викриваючи зв’язок чиновників і правоохоронних органів з місцевими олігархами. При цьому не можна стверджувати, що критика була завжди огульною й не мала під собою достатніх підстав. «Спіткнулися» телевізійники практично на рівному місці. На початку нинішнього року на прохання губернатора Віктора Бондаря обласна міліція почала перевірку використання бюджетних коштів, виділених на оновлення обладнання. Перевірка господарської діяльності закінчилася арештом заступника генерального директора з технічного забезпечення. Боротьба з губернатором і міліцією призвела до колективного голодування на 51-му телеканалі. Журналісти вимагали зустрічі з Президентом В. Ющенком, щоб із перших вуст донести всю правду про події навколо обласного телебачення. Однак вони, вочевидь, не врахували, що на дворі 2009 рік. Прес-секретар глави держави зробила заяву, суть якої зводилася до того, щоб Президента не втягували в сумнівні історії. Голодувальникам порадили не нагнітати обстановку й дочекатися результатів розслідування правоохоронних органів. У результаті керівництво Держкомтелерадіо України вирішило, що краще розлучитися з неспокійним гендиректором ДОДТРК. Не допомогли їй і спроби провести серію прес-конференцій про стан свободи слова в Україні. Цей сумний урок засвоїли в Дніпропетровську інші ЗМІ. Однак ображають пресу не лише чиновники. Останнім часом звичайним явищем стали рейдерські захоплення газет і телебачення. Причому об’єктами атак стають як провідні ЗМІ області, наприклад, газета «Днепр вечерний» або муніципальний 34-й телеканал, так і комерційні видання в невеликих містах, на кшталт Нікополя. Іноді працівники ЗМІ, залучені до розбірок, ризикують стати жертвами, причому не лише в переносному, а й у прямому сенсі. Принаймні зовсім недавно в центрі Дніпропетровська пролунали постріли — невідомі ввечері обстріляли автомобіль, у якому їхав керівник 9-го телеканала Кирило Данилов. «Зі свободою слова в Україні, — вважає координатор громадської організації «Громадянський актив Дніпра» Андрій Денисенко, — дійсно, стало значно краще, ніж було раніше. Однак це не заслуга В. Ющенка, а народу, який вийшов на Майдан. Проте й тепер у ЗМІ є проблеми, і їх чимало. Наприклад, торговельні мережі, що належать певним власникам, відмовляються продавати видання своїх політичних опонентів. Вважаю, що в Дніпропетровську мав місце факт політичної розправи над неугодним керівником обласного каналу телебачення. Але головне це те, що ЗМІ та їхні журналісти за нинішньої влади залежать від своїх власників, які диктують, що писати або не писати, а також що показувати або не показувати. На мій погляд, це системна проблема для сучасної України».
