Як повідомив керівник Адміністрації Президента Сергій Льовочкін, Україну з робочим візитом відвідає кращий друг, навіть брат лідера Білорусі Олександра Лукашенка президент Венесуели Уго Чавес. Подробиці про хід майбутньої зустрічі з українським керівництвом не повідомлялися.
Подія, з одного боку, досить рядова, таких візитерів у графіці нашого Президента вдосталь, з іншого — в цьому є дещо незвичайне. Венесуельський лідер деякий час сторонився нашої країни, вважаючи за краще демонструвати близькі відносини з Росією і Білоруссю. Він зовсім нещодавно, напередодні парламентських виборів у своїй країні, закликав свого мінського брата діяти потужно, аби «твої опозиціонери не прийшли до влади». Сам Чавес спробував так і діяти, але цілі своєї не досяг, опозиція до парламенту не лише пройшла, але й значно в ньому зміцнилася.
Лихо, як відомо, не приходить саме. Не встиг головний ідеолог і провідник «Боліваріанської революції» оговтатися після невдачі на виборах у Венесуелі, як почалися безлади в Еквадорі, президент якого Рафаель Корреа вимушений був пробиратися до свого палацу в броньованому автомобілі. Причому їхніми призвідниками стали поліцейські. Не блискуче йдуть справи і в іншого лівого сусіда президента Болівії Ево Моралеса.
Зовнішні неприємності для Чавеса доповнюються внутрішніми. Окрім невдачі на виборах, його переслідує галопуюча інфляція, зростання цін і злочинності. Державний популізм під назвою «Соціалізм XXI століття» вимагає величезних коштів. Основним їхнім джерелом є видобування нафти, а на реконструкцію нафтової промисловості грошей не залишається. З країни вигнані практично всі іноземні компанії, відповідно, немає й інвестицій. Тому Чавес наполегливо шукає джерела фінансування, окрім ненависної Америки.
На жаль, для венесуельського лідера його друзі перебувають приблизно в такому ж самому становищі і самі звертаються до нього за фінансовою підтримкою. Виключення складає Китай, але в Пекіні не квапляться вкладати у Венесуелу великі гроші, враховуючи певну внутрішню нестабільність. Білорусь, наприклад, запропонувала свого роду бартер. За самоскиди та інші промислові товари Мінську поставляється нафта. Танкери розвантажуються в портах країн Балтії і далі залізницею прямують на білоруські НПЗ. Крім того, Чавес виділив Білорусі кілька нафтоносних ділянок для їхньої спільної розробки. Видобута нафта або продається на світових ринках, або поставляється до Білорусі. Проблема в тому, що для рентабельного видобування потрібні значні кошти, а ось саме їх у Мінська й немає. Тому широко розрекламоване співробітництво і спосіб отримання енергетичної незалежності від Росії просуваються досить складно. До того ж, на думку більшості експертів, венесуельська нафта доставлена до Білорусі коштує набагато дорожче, ніж поставлена з Росії.
Що ж чекати Україні від візиту венесуельського президента. В першу чергу, і це поза сумнівом, предметом переговорів стануть питання постачань нафти. В принципі, в Одесі є для цього необхідна інфраструктура. До того ж, доставка до України має коротше плече, відповідно, менша вартість транспортування. Разом із тим, венесуельська нафта легша, ніж російська, і її переробка коштуватиме дешевше. Не випадково й Білорусь зацікавлена в транспортуванні нафти з Венесуели через Одесу. І це додатковий прибуток Україні за рахунок транзиту і обробки танкерів у наших портах.
Уже давно ведуться розмови про те, аби за прикладом наших білоруських сусідів отримати нафтоносні ділянки у Венесуелі і видобувати там нафту для себе і для продажу. Приблизно такі ж самі розмови і візити проводилися щодо Лівії. Тамошній лідер Муаммар Каддафі твердо це обіцяв тодішньому прем’єрові Юлії Тимошенко. Але далі розмов справа не пішла, хоча видобувати і доставляти з Лівії до України нафту набагато вигідніше. Тим паче, що вона за якістю краща, ніж венесуельська. Чавес, у випадку сприятливого результату переговорів, чекатиме фінансування українською стороною видобування нафти. Виділити гроші на це для Києва буде проблемою навіть більшою, ніж для бацьки Лукашенка.
Поза сумнівом, українська сторона пропонуватиме досить довгий перелік товарів, що ми могли б поставляти в далеку латиноамериканську країну. І Чавес із задоволенням би їх купував. Одна лише заковика: немає у нього вільних коштів для цього. І скоро вони не з’являться.
У візиті лідера Венесуели є ще одна складова — російська. Сам по собі такий візит міг відбутися лише після того, як українська влада круто змінила свої зовнішньополітичні пріоритети. Причому, з далеких венесуельських берегів усі нюанси, у тому числі й проблеми, взаємин Москви та Києва не видні. Чавес не дуже углиблюється навіть у зростаюче загострення між Москвою та Мінськом, де вже йому звертати увагу на тонкощі української зовнішньої політики в російському напрямі. Проте на берегах Москви-ріки гострозоро стежать за всіма спробами української влади хоч якось диверсифікувати джерела постачань енергоресурсів.
Зрозуміло, що навіть через об’єктивні причини нафта з Венесуели не може повною мірою бути альтернативою постачанням із Росії. Таке джерело потрібно шукати набагато ближче і така можливість є. Наприклад, Лівія та Алжир, якоюсь мірою держави Персидської затоки можуть бути такою альтернативою. Не кажучи вже про каспійський регіон. Проте, це вимагає абсолютно іншої зовнішньої та внутрішньої політики, а на такі складні повороти нинішня влада йти не готова і, напевно, не здатна. До того ж, Москва буде категорично проти, а протистояти її тиску в українського керівництва елементарно немає політичної волі.
Наступний зовнішній чинник — Європа. Із зрозумілих причин у Брюсселі не будуть у захваті від тісних контактів з одіозним венесуельським лідером. З розумінням ставлячись до спроб України купувати нафту де-небудь ще, окрім Росії, там також, як і в Москві, але через свої причини, не вітатимуть таке співробітництво. У столицях головних європейських держав до певної міри відноситимуть візит Чавеса до Києва, як наслідок зміцнення в’язків Києва з Москвою. Зовні це ніяк не виявиться, врешті-решт, кого приймати — це внутрішня справа України. Але відповідні висновки зроблять.
ля переговорів із Москвою про постачання газу і нафти українська влада гарячково шукає додаткові козирі. Те, що за всіх внутрішніх суперечок усе-таки вирішили будувати завод із приймання зрідженого газу, підтверджує це. Москва ставиться до цього вкрай несхвально, але зрозуміло, що готує свою відповідь. Говорити про те, що нафта з Венесуели може хоч якось допомогти впливати на російських партнерів із переговорів, просто смішно. Тоді виникає досить резонне запитання: навіщо Чавес їде до Києва?
