Розглянемо перший варіант: ціни зростають за відсутності грошей. Коли немає грошей (а про таке не відомо в Україні лише одиницям), то, у принципі, і не важливо, які в магазинах і на ринках ціни. Набагато важливішим є те, що та як виросло на власному городі. Але заради об’єктивності треба відзначити, що в багатьох дещо є, але називати це грошима, особливо після серпня, просто непристойно. Так ось, дані українського Держкомстату свідчать, що вартість споживчого кошика щотижня (!) дорожчає на дві гривні з хвостиком. Минулого тижня вона становила 72 гривні 81 копійку на одного киянина в місяць. Не знаю, чим насправді харчується Держкомстат і де він купує такі дешеві продукти, але за найскромнішими підрахункам кореспондента «Дня» цей самий кошик (набір продуктів першої необхідності) подорожчав на 16 гривень, а за цінами ринку — на всі 18.
Суми, яку назвав Держкомстат, кореспондентові вистачає лише на щотижневу закупівлю продуктів, не кажучи вже про побутовий бік життя з шампунями і пральними порошками, рахунками за газ і комунальні послуги, проїзними на метро тощо. Але навіть скромняга Держкомстат цифрами підтверджує, що вершкове масло, наприклад, подорожчало на 13,6%. Насправді в липні воно коштувало в середньому ,5,20, а сьогодні в гастрономі «Райдужний» — 13.40, тобто, ще тиждень — і можна говорити про його потрійне подорожчання. Прилавки київських магазинів (зокрема Ленінградського, Мінського й Ватутінського районів) свідчать, що й інші продукти «потяглися» за маслом і в прямому значенні слова набивають собі ціну. З улюбленою пенсіонерами та економними домогосподарками (через свою колишню дешевизну) рибою мінтай відбуваються дивовижні цінові метаморфози: вона, вже «не розмінюючись», як улітку, на 2.20 за кілограм, на Троєщині сьогодні на ціннику має «4.60», а «допливаючи» до Борщагівки «вимага» за себе 5.80. Я вже не кажу про вражаючу ціну шинки «Посольська» — 23 гривні — це повністю реабілітує її назву. Дев’ятигривнева варена ковбаса «Дитяча» тепер вражає не тільки назвою...
Тепер про ринки. Якщо cхарактеризувати вартість тамтешніх продуктів одним словом, то це звичайно: «дорого», якщо ще одним, то «очманіти». До речі, попередження «Дня» місячної давнини збулися: ціни на ринках наздогнали і перегнали магазинні розцінки. Що стосується продукції, то дивлячись на ринки названих районів виходить, що в Україні в основному виробляють кисломолочні продукти. Гриби в нас польські, оселедець прибалтійський, зелена цибуля з Голландії (так принаймні, не червоніючи, стверджувала його господиня, що очевидно раніше торгувала винятково квітами). На ринках є м’ясо. Його, напевно, можна їсти, якщо раптом забудеш, щоб не похлинутися, коли пригадаєш скільки воно коштує (на Борщагівці, наприклад, биточна частина — 12 гривень, тобто в два з половиною рази дорожче ніж влітку). Але більш за все мене особисто вразили величезні пахучі червоні яблука за... 18 гривень за кіло, тобто за три штуки. І якщо дивлячись на м’ясо можна спробувати переконати себе у винятковій користі розвантажувальних фруктових днів, то, дивлячись на ці яблука, мимовільно пригадуєш про лікувальне голодування.
Про дефіцит продуктів. У принципі, за сьогоднішніми прилавками повне запустіння не передбачається. Не допомогли навіть загрозливі обіцянки Президента відпустити гривню у вільне плавання (чого, на жаль, не скажеш про ситуацію на Міжбанківській валютній біржі, де кожне таке висловлювання резонує хвилею попиту на долар, а Нацбанк, згнітивши серце і валютний резерв, виступає хвилерізом). Пояснень такої стабільної, в значенні асортименту, ситуації два: тренований владою народ скупив продукти, що не псуються, ще в серпні, а сьогодні у нього грошей немає. Але що насторожує — наш уряд обіцяв Росії розплатитися за газові борги не грошима, а продуктами. Тепер шукають, де і в кого їх узяти. Примітно, що місяць тому це ж трапилося в сусідній Білорусі. Тепер там торгують за розкладом: масло й ковбасу продають після 15.00 (щоб пенсіонери все з ранку не скуповували, поки інші працюють), а горілку і цукор — тільки в суботи. Нагадаю, що Україна заборгувала Росії мільярд «газових» доларів, а український уряд своїм бюджетникам близько п’яти мільярдів гривень.
Таких грошей немає й поки що не передбачається. А щодо вказівки Президента урядові погасити зарплатні борги до липня наступного року, то навіть якщо раптом цю вказівку й буде виконано (а, пам’ятаючи про останню неділю жовтня, цього хотілося б і «нашим і вашим»), то якою буде ця сума — велике питання, особливо в плаваючому курсі. Тобто, що з людиною не роблять, а вона вимушена боротися з карієсом таким «народноурядовим» методом. Є, щоправда, одна заковика — фізіологія. Але й вона власне може перестати бути проблемою — хвіст же колись у людини відпав, потім з’ясувалося, що й апендикс не дуже й потрібен... Словом, початок боротьби з карієсом по-українськи було встановлено давно. Забігаючи наперед, пропонують на місце майбутніх атавізмів травної системи вмістити всередину кожного громадянина полум’яний мотор. Я, наприклад, давно відчуваю в ньому потребу: під час вислуховування чергових «високих» обіцянок, урядових програм і дебатів соціалістів про підвищення зарплат «перше» дихання від обурення пропадає, а «друге» так і не вмикається... Щоправда, не ясно, що станеться тоді з торговцями ринку, ну тими, що не так давно гордо звалися інтелігенцією, оскільки викладали, лікували, креслили... Зате цікаво на що українець перекує рало, яке колись було мечем... А взагалі кажуть, що історія має безглузду звичку розвиватися циклічно, періодично повторюючись... Там також уміли боротися з карієсом, але іншим, ще більш радикальним способом. Як у боксі.
№249 25.12.98 «День»
При використанні наших публікацій посилання на газету обов'язкове. © «День»
