Хочеться припекти словом суспільні виразки, розчехвостити якихось негідників і нездар у мистецтві і в політиці… Адже, попри те що дощ за вікном, — літо все ж настало. Візьму-но я від негідників собі вихідний. За свій рахунок. Неурочний.
Бо днями прокинувся надзвичайно рано, і вирішив погуляти своїми мікрорайонними околицями, які часом досить мальовничі. Навколо намічався дзвінкий, промитий, сонячний ранок.
Посередині дитячого футбольного майданчика (навіщось заасфальтованого), на самісінькій межі світла й тіні від дерев, стояла… Ну ось є такі жінки, віком, як правило, від 40 до 50, яких інакше як тітоньками не назвеш. Тьотя — щось занадто родинне й заяложене, тітка — майже лайлива, а тітонька — якраз дуже пасує.
Вона, здавалося, робила зарядку. Хоча вдягнута була аж ніяк не по-спортивному: туфлі, світлі бананоподібні брюки, і приголомшуюче розцяцькована блузка — у великий чорно-білий горошок (!) Вправа полягала в тому, що тітонька, мружачись на сонечко, смішно й повільно змахувала руками. Немовби розминала крила перед польотом. І обличчя у неї було дещо пташине — округле, з довгим носом.
Ось і стояла ця тітонька в прекрасній самотності під раннім червневим небом. Прекрасній — оскільки здавалося, що вона, вся як є, зійшла прямо з кіноплівки, вислизнула на світанку з круглої жерстяної коробки з якоюсь беззлобною комедією. Проте щодо самотності я перебільшив, бо компанію їй складала білосніжна болонка, така ж смішна, як і її господиня, радісна, як цей ранок. Вона оббігла навколо ніг у неспортивних туфлях і вляглася на прогрітий асфальт. Так вони там і застигли кадром із фільму — сяюча від сонця та щастя тітонька із здійнятими руками та мініатюрний замет біля її ніг. Я майже залишив їх у себе за спиною, в пам’яті саме такими — але все ж озирнувся і побачив, що кадр змінився — тітонька зігнулася і гладить болонку по загривку. Це також, очевидно, входило в зарядку.
Нічого, звичайно, особливого тут немає: звичайна ранкова картина в спальному районі, та мало якi тут живуть дивакуватi персонажі. Але після цього мені весь день таланило. Не те щоб я, припустімо, гроші знаходив на вулиці чи інший банальний «фарт» — просто люди навколо також були усміхнені та безтурботні. Навіть у метро. Навіть увечері, на вуличному концерті, на який зійшовся величезний натовп. Чудовий вийшов день. Жодного негідника.
Мабуть, так усе добре вийшло лише через те, що я цю тітоньку зустрів. Ну як бувають прикмети — чорна кішка, чи дівчина з коромислом, або сажотрус.
Так от, якщо побачите десь таку пані з собачкою, що робить зарядку, так і знайте — буде вам успіх, бо зрадієте ви надовго й безпричинно.
А що ще для успіху потрібно?