Нині в Україні понад 60% великих бізнесових компаній займаються благодійністю. Якщо перевести це у грошовий вимір, то 2006-го обсяг надходжень благодійної допомоги від українського бізнесу загалом склав близько 230 мільйонів гривень (для порівняння, саме така сума приблизно дорівнює річному бюджету середньої за розміром області). Згідно із соціальними дослідженнями, доброчинні кошти насамперед спрямовують на допомогу знедоленим дітям, охорону здоров'я, допомогу інвалідам, престарілим, захист екології, розвиток науки та освіти.
Однак, попри це, лише чверть українців знають хоча б щось про благодійні організації та їх діяльність. Та частина наших співгромадян твердо переконана, що українську благодійність важко назвати благородною, оскільки причинами створення подібних фондів вони вважають бажання ухилитися від сплати податків, прихований рекет для збору коштів та прагнення міжнародних структур впливати на Україну. Про це та інше вчора говорили учасники Українського форуму грантодавців, яка пройшла в Києві.
— Негативом для нашої благодійності вважаю те, що у доброчинних проектах беруть участь, в основному, підприємства та організації. Із всіх благодійників пересічних громадян нараховується лише трохи менше 15 відсотків, — зазначив голова правління Міжнародного благодійного фонду «Україна 3000» Олександр Максимчук. — Разом з тим, як ми неодноразово переконувалися, люди готові робити пожертвування на добрі справи. Наприклад, в Міжнародний День благодійності разом із «Макдональдсом» на обладнання для кардіологічних лікарень від українців нам вдалося зібрати понад 400 тисяч гривень пожертвувань.
А для того, аби навколо благодійництва не виникало різноманітних чуток на зразок прихованого рекету або ухиляння від сплати податків, Олександр Максимчук радить керівникам таких фондів та організацій систематично вести звітність, з якою має право ознайомитися громадськість. Для прикладу він продемонстрував учасникам конференції солідний звіт «України 3000», з якого, зокрема, можна було дізнатися прізвища меценатів, на які акції та стільки перераховано коштів. Про актуальність піднятого питання свідчать й наступні статистичні показники: серед 10 тисяч зареєстрованих в Україні доброчинних установ звітують про свою діяльність лише 1,5 тисячі.
Голова Ради директорів Фундації імені князів-благодійників Острозьких Руслан Краплич яскравим прикладом масової благодійності українців назвав події помаранчевої революції, коли вони відстоювали своє право на справедливий і чесний вибір кандидата. Участь у цих подіях була різною: одні стояли на майданах, інші забезпечували їх їжею, житлом, транспортом, хтось приносив теплий одяг, а ще хтось жертвував гроші на спеціально відкриті рахунки... Тоді, як розповідають, щедрим став навіть останній скупий, оскільки на карту була поставлена доля України.
В свою чергу радник з правових питань Інституту сталих спільнот UCAN Олександр Винников переконаний: найперше, чого сьогодні бракує українській благодійності — це стабільного, зрозумілого законодавства, яке регулювало б відносини у цій сфері.
— Нам потрібний такий закон, який би підтримував усі види благодійної діяльності та не заганяв її у тінь, — наголосив Олександр Винников. — З одного боку, доброчинні організації та ті, хто отримує допомогу, мають бути повністю підзвітними, а з іншого — аби податкові санкції до благодійників застосовувалися лише у випадку зловживань і нецільового використання коштів. Також треба чітко визначити систему оподаткування пожертвувань. Адже є країни, в яких благодійні внески повністю звільняються від податків.
