На мітингу в Тбілісі ввечері 12-го серпня Президент Ющенко проголосив «славу всім, хто прийшов на цей майдан». Президент Естонії нагадав гасло іспанських республіканців, які воювали проти підтримуваних фашистською Італією та нацистською Німеччиною заколотників генерала Франко — No pasaran! («Вони не пройдуть!») Щоправда, він не згадав, як «кинули» антифашистів демократичні Франція, Англія та США... Якраз дуже символічно перед сценою похитувався одинокий французький прапор — французький президент Ніколя Саркозі на мітинг не прийшов. Тому польський лідер Лех Качинський свій виступ адресував не стільки грузинам, скільки Європі, закликавши її стати тут, на площі, поруч із Грузією та Центральною Європою в особі лідерів Польщі, України та трьох балтійських країн, які приїхали засвідчити солідарність із Грузією. А Саркозі тим часом не стільки як президент Франції, скільки як головуючий в Євросоюзі примусив Саакашвілі прийняти «6 принципів урегулювання», які він привіз із Москви (російська редакція телеканалу Euronews, на відміну від інших редакцій, постійно повідомляла, що перед тим у Москві на зустрічі з Медведєвим Саркозі сказав, що Росія має право захищати своїх громадян і за межами Росії).
До речі, цими днями рівно 70 років тому французький прем’єр Даладьє та його британський колега Чемберлен так само категорично змусили Чехословаччину прийняти власний «план урегулювання проблеми Судет».
Хоча воєнна операція Грузії в Південній Осетії виглядала несподіваною, її слід було чекати. Хоча Москва зараз більш ніж прозоро вказує на руку США, вустами російського представника в ООН В. Чуркіна оповідаючи, що «неадекватний» Саакашвілі неправильно інтерпретував сигнали з Вашингтона, саме Росія підштовхнула Тбілісі спробувати силою відновити свій суверенітет над Південною Осетією. Ще14 квітня російські мас-медіа повідомили із посиланням на кремлівські джерела, що тоді ще президент Путін має підписати указ під назвою «Об основных направлениях развития отношений РФ с Абхазией и Южной Осетией». Із Кремля переповіли і зміст указу. Грузія одразу назвала його анексією території Грузії. Указ так і не з’явився, але16 квітня МЗС Росії оприлюднив наступне «доручення президента уряду»: «Президент России В.В. Путин дал поручения правительству Российской Федерации относительно регулирования отношений России с Абхазией и Южной Осетией. Поручения направлены на реализацию заявленного курса российского руководства на оказание в соответствии с нормами международного права предметной поддержки населению двух республик, проживающих в них российских граждан, в том числе с учетом состоявшегося ранее выхода России из Решения СНГ 1996 года, ограничивавшего связи с Абхазией по государственной линии, а также рекомендаций, высказанных Государственной думой. Выполнение поручений президента позволит создать механизмы всесторонней защиты прав, свобод и законных интересов российских граждан, проживающих в Абхазии и Южной Осетии. Правительству Российской Федерации поручено в этих целях взаимодействовать с фактическими органами власти Абхазии и Южной Осетии, включая организацию сотрудничества в торгово-экономической, социальной, научно-технической областях, в сфере информации, культуры и образования, в том числе с привлечением российских регионов».
А місяцем раніше — у березні — те ж російське МЗС направило виконкому СНД офіційну ноту про вихід Росії із рішення глав держав СНД ще 1996 року «О мерах по урегулированию конфликта в Абхазии, Грузия, от 19 января 1996 года». Варто розлого зацитувати і цей документ: «Пункт 6. Подтверждая, что Абхазия является неотъемлемой частью Грузии, государства-участники Содружества без согласия правительства Грузии: а) не будут осуществлять торгово-экономические, финансовые, транспортные, иные операции с властями абхазской стороны; б) не будут вступать в официальные контакты с представителями или должностными лицами структур, существующих на территории Абхазии, а также членов созданных ими вооруженных формирований. Пункт 7. Государства-участники Содружества Независимых Государств не будут допускать функционирования на своих территориях представительств властей абхазской стороны, а также лиц, официально представляющих эти власти. Государства-участники Содружества Независимых Государств обращаются к Совету Безопасности Организации Объединенных Наций с призывом поддержать принятые государствами-участниками Содружества меры воздействия на власти абхазской стороны и рекомендовать всем государствам-членам Организации присоединиться к этим мерам».
Отож, тоді фактично Росія визнала самопроголошені республіки і вступила з ними в офіційні зносини. «Світова спільнота» це проігнорувала. Цілком можна припустити, що в такий спосіб Росія навмисно провокувала Грузію на застосування сили, готуючи для неї пастку. Саакашвілі давно вже повинен був виконати свою обіцянку зібрати грузинські землі, отож, його слід було підштовхнути до цього у найсприятливіший для Росії момент. І Росія до цього виявилася повністю готовою. І не лише у військовому плані, а й у пропагандистському.
Коли це ми вже чули про «гуманітарну катастрофу», «геноцид», «етнічні чистки», «примус до миру»? Так, 10 років тому в Югославії. Росія нічого не вигадувала, вона просто скористалася всіма шаблонами, застосованими США та їхніми союзниками свого часу проти Белграда. На кволий протест Вашингтона (повідомляли, що Кондолізза Райс просила російського міністра Лаврова не звинувачувати Грузію в «геноциді осетинів») відповідь була по-дитячому проста: вам можна, а нам ні?
Аргументи Тбілісі про територіальну цілісність і суверенітет заздалегідь були провальними — хто тепер після Косово з цим рахується?
Показовою стала поведінка Ізраїлю. Саакашвілі постійного улещував Тель-Авів, адже це гарний спосіб отримати й підтримувати прихильність США. Під час першого візиту туди Саакашвілі навіть говорив, що Ізраїль є зразком для Грузії. І ось Ізраїль оголосив про припинення продажу озброєнь Тбілісі. Рішення Ізраїлю радо зустріла Москва. А той тепер чекає у відповідь, що Москва скасує поставки озброєнь до ненависних йому Ірану та Сирії.
Останній принцип із переліку Медведєва-Саркозі про «міжнародне обговорення майбутнього статусу Південної Осетії та Абхазії» теж не є якимось ноу-хау, а повторенням сценарію Косово. Тепер уже Москві залишається дати грошенят отій горезвісній «Міжнародній кризовій групі», яка невдовзі оголосить про «неможливість спільного проживання грузинів, осетинів та абхазів в одній державі».
Печальною здається подальша доля Саакашвілі. Внутрішня опозиція не вибачить Саакашвілі поразки. Не прийме цього й Вашингтон — там не люблять лузерів.
У підсумку Росія отримала не тільки регіональну військово-політичну перемогу. Москва змусила Захід брати до уваги її власну «доктрину Монро». 185 років тому американський президент Монро у зверненні до Конгресу проголосив, що Америка не втручатиметься в європейські справи, натомість не допустить європейського втручання в Західній півкулі. З часом Західну півкулю вже відверто назвали «заднім двором Америки». Тепер Росія — не словом, а ділом — почала маркувати власний «задній двір».
