Що ж до реальної абонплати, то вважається, вона повинна
починатися від 20 гривень і її збільшення повинно залежати як від смакiв
конкретного споживача (наприклад, перегляд «Discovery» і MTV коштує дорожче,
ніж НТВ), так і від того, скільки було витрачено зусиль на доставку сигналу
в окремий будинок. Чому фахівці кажуть саме про таку суму? Будівництво
кабельних мереж — доволі дороге заняття. Щоб забезпечити безперебійну трансляцію
сотні каналів, так зване антенне поле повинно бути максимальним. Для цього
необхідна якомога більша кількість антен, що дорого коштують, плюс система
передавачів — а це вимагає грошей. Не вдячна справа і прораховування наперед
можливих способів використання прокладених для кабельного телебачення каналів
зв’язку. Скажімо, як переконати мерію схвалити з усіх поданих на конкурс
саме той проект, де використані техніка і технології, які вже сьогодні
включають можливості використання, наприклад, зворотного зв’язку для додаткових
послуг? Без спеціальних знань буває важко визначити, чи буде запропонована
компанією «N» програма «кабелізації» району мати розвиток в майбутньому,
чи стане перешкодою для подальшого розвитку технологій в частині міста,
яку вона обслуговує.
Те, скільки ми платимо за користування кабельним ТБ багато
в чому залежить ще й від віку самого міста. Чим старiше місто, тим більше
проблем iз прокладенням кабелю. Звичайно для цього використовують телефонні
каналізаційні лінії. Там же, де їх немає, наприклад, в старовинній частині
Львова, треба прокладати повітряний кабель, що значно дорожче. Куди дешевше
прокласти кабель до однієї шестнадцатиповерхівки і розподілити сигнал на
128 квартир, ніж зробити те ж саме до двоповерхівки з чотирма квартирами.
До абонентської плати повинна входити і оплата за авторські
права. У кабельників є поняття соціального пакету і базового. Так от, соціальний
— це так звані обов’язкові для трансляції загальнонаціональні телеканалiв
(УТ-1, УТ-2, Інтер). До складу ж базового входять ті телеканали, які найбільш
дивляться, тому вони коштують дорожче. Правда, в щомісячну оплату ця вартість
входить частково. Та й судіть самі, наскільки можливо її врахувати в повному
обсязі, якщо, наприклад, місячна оплата за підключення до ОРТ становить
4 центи, НТВ — 3 центи, каналiв ZONE Vision — в середньому 10–12 центів,
а до трьох кабельних каналів НТВ — «Наше кино», «Мир кино», «Детский мир»
— 40 центів з абонента? Це нереально і з точки зору юриспруденції. В Україні
діють закони про зв’язок, про телебачення і радіомовлення, про Національну
раду України з телебачення і радіомовлення, але немає закону про кабельне
телебачення. Тому у нас цей бізнес розвивається стихійно, «творчо» грунтуючись
на існуючій законодавчій базі. Правда, на відміну від найближчих сусідів
— Росії і Білорусі, — Україна вже має три проекти майбутнього закону, що
підготовлені групами Івана Мащенка, Віктора Понеділка і Комітетом свободи
слова і інформації Верховної Ради (що розроблений робочою групою під керівництвом
народного депутата України Володимира Алєксєєва).
Власне, від майбутнього закону очікують остаточного розв’язання
кардинального питання, хто ж повинен оплачувати авторське право? На Заході
— це той, хто хоче приймати сигнал конкретного телеканалу, а саме — абонент.
Україна до цього не готова — ні економічно, ні технічно. Тоді залишаються
телеканали і оператори кабельного телебачення. Так хто?
Повернення телеканалу вкладених коштів здійснюється в основному
за рахунок рекламодавця. Ось чому телемовним організаціям потрібен доступ
до якомога більшої кількості абонентів. Кабельні організації беруть сигнал
супутниковий або з ефіру і доставляють його споживачеві, виступаючи в ролі
посередника між передавачем і абонентом. Як телеканал, так і оператори
рівною мірою зацікавлені один в одному — що і знаходить сьогодні віддзеркалення
у свого роду джентльменських договорах: ви нам — сигнал, ми вам — шлях.
Згідно з цими домовленостями ніхто нікому... не платить. Принаймні йдеться
про тих операторів, які намагаються діяти легально. «Пірати» ж — маленькі,
верткі компанії, в основному це регіональні організації, які важко проконтролювати
з центра, — використовують відсутність прописаних законом механізмів. Вони
транслюють все, додаючи сивого волосся керівникам департаментів розвитку
телеканалів. Але вже і самі телеканали знаходять механізми боротьби з тими,
хто не вміє домовлятися, активно тиснучи на Нацраду і місцеві органи влади.
Якщо закон не працює, то кожний, хто сильніший, намагається нав’язати свої
правила. Так НТВ — за прикладом багатьох західних каналів — кодує сигнал.
І в наших «загальнодоступних» мережах можна побачити тільки те НТВ, яке
воно вважає необхідним до часу — поки остаточно сформується «його» аудиторія
— тримати «відкритим».
Оплата авторських прав у кабельних мережах не відрегульована
не тільки в Україні. Як показав I Міжнародний конгрес телерадіомовникiв
і операторів кабельного телебачення країн СНД, який відбувся нещодавно
в Ялті, — це загальна проблема для всього пострадянського простору. Необхідність
вироблення загальних правил гри назріла і подальше затягнення розв’язання
цієї проблеми приведе до її посилення. Наприклад, у всіх цих країнах давно
діє свій закон про рекламу. Згідно з нашим законом, та реклама, яка транслюється
на територію України, повинна бути оплачена на території України. Якщо
ж ця реклама не оплачена, то її слід вирізати. Що нереально — на підставі
тих же джентльменських угод: ми вас не ріжемо, ви нам милостиво поступаєтеся
сигналом. Те ж стосується і передач, наприклад, російського телебачення,
на які в українського оператора немає авторських прав. Оператор повинен
мати спеціальне обладнання, яке буде відсікати дану передачу в ефірі і
запускати якийсь матеріал власного виробництва, щоб заповнити «вікно».
Ці дії вимагають додаткових капіталовкладень, але наскільки вони захищають
цей бізнес від конкуренції «піратів»? Ці проблеми не вирішуються окремо
кожним на своєму острові. Їх глобальність реальне, як реально, наприклад,
існування Інтернету.
До речі, про піратство. Зі слів досвідчених людей, які
не бажають називатися, саме піратство є найбільш вірним засобом, який дозволяє
підтримувати абонентську плату на нинiшньому, доволі низькому рівні, особливо
у східних регіонах країни, де і одна гривня оплати здається великою. Для
того, щоб окупилося обладнання, підключення і експлуатація, потрібні роки.
Це за умови, якщо оплата вноситься стовідсотково. Але сьогодні операторам
кабельного телебачення повертається щомісяця у кращому випадку 80% всіх
амортизаційних і експлуатаційних витрат, а як правило — 30–50%. Тобто поки
цей бізнес не отримує коштів для розвитку, не кажучи вже про його самоокупність.
На думку голови правління Всеукраїнської асоціації операторів кабельного
телебачення і телеінформаційних мереж Юрія Лабунського, розвиток кабельного
бізнесу в Україні зараз проблематичний з двох причин: через відсутність
сталого законодавчого поля і низьку платоспроможність населення.
Введення реальної оплати, що включає в себе вартість абонентської
плати за кабельне телебачення і оплату трансляції телеканалів, може знищити
ідею розвитку нових телеінформаційних мереж в Україні або лягти важким
тягарем на плечі абонентів. Для Європи платити п’ять центів за канал, тобто
долар за 20 каналів — це норма. У нас поки ніхто не поспішає вводити європейські
ціни, тому лякатися рано. І кабельники, і телевізійники вважають, що треба
так відрегулювати стосунки в цій галузі, щоб було добре і для бізнесу,
і для споживача, і для самої країни.
КОМЕНТАР
Сергій АКСЕНЕНКО, народний депутат 13-го скликання,
голова підкомітету Верховної Ради з телебачення і радіомовлення, 1999–2000
р. р. — в.о. голови Нацради України з телебачення і радіомовлення:
— Зараз абонплата не відповідає тому, якою вона повинна
бути. Частина каналів продовжує транслюватися піратським способом, особливо
це стосується трансляцiї іноземних каналiв в регіонах. Більшість телекомпаній
середнього плану, що приходять на наш ринок, вимагають по 10 центів з абонента,
тобто один канал обходитиметься не менше ніж у 20 гривень. У той же час
телеканал не буде укладати договір з оператором, який має 500 абонентів
— усі прагнуть їх укладати з крупними операторами або асоціаціями операторів.
Зараз українські оператори кабельного телебачення зацікавлені все-таки
укладати договори, оскільки контроль посилюється — і не тільки з боку Національної
ради з телебачення і радіомовлення, яка видає ліцензії. Якщо ж оператором
дотримується пропорція «50 на 50» нашого і закордонного телепродукту і
він укладає договори, то його існування знаходиться в рамках законів України.
Але в той же час, згідно з міжнародною Конвенцією трансграничного мовлення,
в країнах, що приєдналися до неї, повинен бути вільний прийом усіх сигналів
від держав, що її уклали, а міжнародні угоди мають верховенство над законами
внутрішніми. Кабельне телебачення — галузь, що розвивається. Вона відкриває
нові можливості у використанні зворотного зв’язку для Інтернету і телефонії.
Але поки ця галузь у нас не поставлена на «потік», законодавство розмите.
Ольга ЛОЙЧЕНКО, заступник директора АТ «Київтелемонтаж»:
— Оплати, яку ми отримуємо від абонентів КТМ, вистачає
тільки на те, щоб підтримувати техніку в працездатному стані, ні про який
розвиток не йдеться. За нашими підрахунками, при абонплаті не нижче 5–7
гривень за 20 каналів з’явилися би кошти для подальшого розвитку мережі.
Існуюча ціна розроблена на підставі всіх витрат, в тому числі і на ліцензію
Нацради на право трансляції каналу, і на ліцензію Мінзв’язку на технічне
обслуговування мереж. Крім цього, є ще і право трансляції, яке отримують
підприємства на підставі договорів з каналами безпосередньо — але поки
ми ці витрати не включаємо до абонплати. Не робимо цього тому, що поки
укладаємо тимчасові договори на умовах, що ми каналам не будемо нічого
платити, рівно, як і вони нам нічого не платять за ретрансляцію. Тому у
нас не зовсім той набір каналів, який би хотіли бачити нашi абоненти. Наше
населення настільки бідне, що лише незначна його частина могла б сплатити
дійсну ціну права трансляції. Ми працюємо згідно з законом про ТБ, який
не розписано детально в пунктах, які стосуються кабельного телебачення.
Всі великі київські кабельні організації намагаються працювати в рамках
діючого закону, тому що ми надто цінуємо своє право працювати в цій галузі.
Невеликі організації до цього ставляться дещо інакше, допускаючи ретрансляцію
каналів без юридичних підстав, тому вони можуть запропонувати і більш привабливий
пакет, хоча це і є піратство в чистому вигляді. КТМ цим не займається —
ми завжди намагаємось отримати документальне підтвердження хоча б і тимчасових
угод, які дозволяють нам працювати законно. Що ж до реклами, що ретранслюється
нами — тієї ж російської — то, по-перше, це питання недостатньо відрегульоване
законодавчо, по-друге, зараз у операторів немає технічних можливостей для
«вирізування» реклами.
Олег ЧЕРНИШ, директор з розвитку Нового каналу:
— Я представляю інтереси ефірного каналу і звичайно наші
інтереси перетинаються з кабельниками в питаннях прав демонстрації фільмів,
які йдуть по російських телеканалах, що ретранслюються операторами кабельних
мереж. Тобто іноді можуть виникнути проблеми, але частіше за все це пов’язано
з відсутністю законодавчої бази для розвитку кабельного телебачення в Україні.
Безумовно, зараз всі шляхи для піратства в «кабелі» відкриті. Хоча, особливо
останнім часом, всі намагаються максимально дотримуватися існуючих законiв,
оскільки розуміють, що починає діяти нова Нацрада з телебачення і радіомовлення,
від якої всі чекають прийняття закону про кабельне телебачення. Що ж до
питання, хто кому — телеканали або кабельники — повинен платити, то це
питання складне. Ми схиляємося до того, що якщо стягується абонплата операторами
кабельного телебачення, то і вони повинні нам платити. Адже є ж ліцензії,
згідно з якими певний оператор платить, наприклад, Євроспорту. Недавно
крига скресла — ми уклали декілька договорів про оплату за ретрансляцію
нашого сигналу. Сума, яку будуть нам платити, символічна. Зараз для нас
куди важливіше, щоб розвивалася кабельна мережа, зростала кількість її
абонентів.
