Політико-психологічна криза, яка зараз має місце в Україні, надихає на осмислення того, хто ми, куди і як ми рухаємося. Чому нам саме зараз спадають на думку сумні висловлювання про українців, такі як «Чому ми бідні?» — Бо дурні!», «А чому ми дурні?» — «Бо бідні». До речі, самі такі висловлювання заслуговують на аналіз їхнього паралітичного впливу на свідомість українського народу.
Але почну все ж з позитиву. Наші колеги-психологи з США професори Беррі та Дженей Уайнхолд вбачають в Україні дуже велику та живу лабораторію. Вони бачать, що системи тут розвиваються дуже швидко. Особливу увагу професорів Уайнхолд Україна привернула через те, що, на їхній погляд, Україна пережила тривалий період спів-залежності, насильницької співзалежності, коли була у складі імперії. На їх думку, в Україні боротьба між тоталітаризмом та демократією є більш очевидною, ніж в інших країнах.
Крім того, Дженей Уайнхолд, виступаючи з лекцією у Київському інституті соціології, наголосила на тому, що їй, як психологу, видно, яка боротьба йде в Україні між просуванням до незалежності та бажанням співзалежності, одночасно. На її думку, ця боротьба між пристрастю до незалежності потребою у співзалежності може показати всьому світу приклад, більш за те, на її думку, ці процеси матимуть вплив на весь світ. Саме те, як ми створюємо демократичне суспільство, вплине на зупинення сил тоталітаризму у всьому світі. Напрямок руху України відображає напрямок руху всього світу.
Отже, розпочнемо розгляд політично- психологічної кризи в Україні на такій оптимістичній ноті саме зараз, коли стільки людей розчаровано та розгублено.
Як фахівець, як громадянка і взагалі як особистість, думаю про наш народ, чому ми «бідні, бо дурні, а дурні, бо бідні». Я про це думаю вже не один рік, і зараз у мене виникло бажання все узагальнити та проаналізувати. Мене до цього підштовхнула криза нашої так званої еліти.
Хочу наголосити, що, на мою думку, у нас держави ще немає, а є уряд і народ. Політичної еліти немає, а є так званий «новий клас».
Цей термін ввів відомий югославській дисидент Мілован Джилас. В радянські часи цим новим класом була партійна номенклатура. Мілован Джилас дав філософську та політичну характеристику суспільства, що було побудовано в СРСР та країнах Східної Європи. Джилас проаналізував соціальну структуру, ідеологічну надбудову, що домінують в філософській, економічній та політичній площинах концепції, офіційну теорію і практику діяльності держави і, таким чином, розкрив суть «нового класу» соціалізму — партійно-бюрократичного апарату. На думку Джиласа, одним із найбільш цікавих феноменів соціалістичного та комуністичного будівництва є те, що, формально виголошуючи будівництво безкласового суспільства як мету руху, комуністи після захоплення політичної влади миттєво, завжди і всюди створюють класове суспільство з єдиним привілейованим класом — «новим класом». Не вважаючи цей термін науковим, Джилас часто вживав у якості синонімів поняття «номенклатура», «правлячий клас», «каста». ...Новий клас може бути усвідомленим як такий, який історично склався, як монопольно володарююча група людей, що користується особливими привілеями завдяки реалізації владних функцій, що володіє формально суспільною (чи «державною», «народною») власністю на засоби виробництва, яка визначає характер суспільної організації праці та самочинно присвоює собі довільну долю суспільних багатств.
«Практичний утопізм» ленінського плану швидкісного будівництва безкласового суспільства, за Джиласом, закономірно породив сталінізм. Влада «нового класу», на його думку, пов’язана з утопічною ідеєю створення світлого майбутнього, безкласового комуністичного суспільства.
Цей новий клас, партійно-комсомольська номенклатура, пройшла за останні 16 років шлях мімікрії, і зараз з іншими слоганами — національними, патріотичними — вони існують у політичному житті України. Ці люді зараз займають найвищі посади в державі, є, наприклад, народними депутатами. На жаль, більшість із них сьогодні демонструє низький рівень культури, низький етичний рівень, відсутність стратегіального та транссистемного мислення, відсутність якихось ідей щодо розвитку нашої країни, відсутність любові до своєї країни, поваги до кожної людини.
Виділяємо чотири лінії аналізу ситуації, що склалася.
Перша лінія — аналіз ситуації з лідерським капіталом українського народу в контексті психоісторії України.
Друга лінія — аналіз ситуації щодо ролі культури у становленні особистості людини, шляху культури українського народу в умовах перебування під гнітом імперії. Імперська модель управління культурою поневолених народів.
Третя лінія — аналіз життєвих навичок верхніх щаблів колоніального суспільства у постановці мети, розробці стратегій, управлінні в умовах відсутності права на прийняття рішень.
Четверта лінія — аналіз психологічних особливостей громадян України як наслідок майже 300-х років рабства та гоніння на лідерів.
Розглянемо спочатку лідерський капітал українського народу, в контексті психоісторії та сучасного стану, та перспектив цього капіталу.
До складу лідерського капіталу відносять: 1.Бачення цілі. 2. Цінності. 3. Мудрість. 4.Вміння ефективно спілкуватися. 5. Сміливість. 6.Здатність викликати довіру. (За Ларрі Стаутом)
Наведу ще 4 основні риси успішного лідера, успішного політичного діяча, які визначають його (її) велич, що виділив Фукідід, аналізуючи особистість Перикла, знаменитого правителя Афін у Стародавній Греції:
Він красномовний і вміє вести за собою натовп. А мистецтво політика не тільки в тому, щоб знаходити необхідні рішення, але й в ще більшому ступені — переконувати народ у їх правильності.
Він освічений, розумний та далекоглядний, здатен передбачати явища та тверезо розраховувати їхні наслідки.
Він беззаперечний патріот. І не тому, що він вічно клянеться іменем народу: інтереси співгромадян невід’ємні від його інтересів. Він думає не про особисту славу, а лише про інтереси батьківщини.
Врешті-решт, він є безкорисливим, а непідкупність — найкраще свідчення щирості.
Коли і як Україна втрачала свій лідерський капітал — як на державному рівні, так і на рівні окремого району, міста, містечка, села, окремої особистості? Українське суспільство, не побоюся цього слова, страждає від того, що ми практично не маємо таких лідерів, таких державних діячів та діячок, які відповідають зазначеним вище вимогам, не мають лідерського капіталу та не мають рис, що потрібні успішному політичному діячеві або мають лише невелику частину цих якостей.
Поглянемо на психоісторію України у контексті лідерського капіталу та наведених вище рис успішного політичного діяча (діячки).
По-перше, Україна довгі часи була розділена між різними імперіями. Розглянемо ту частину нашої психоісторії, яка пов’язана з входженням України до Російської імперії.
Поглянемо на історію Полтавської битви і на діяльність видатного українського діяча Івана Мазепи. На жаль, українці і досі знаходяться здебільшого у полоні бачення особистості Івана Мазепи як зрадника, старої людини, що була закохана у молоду дівчину, людини, яку піддали анафемі у православних церквах. Беручи у руки нещодавно видану книгу «Мазепіана», зі здивуванням знаходиш поеми Гюго та Байрона, присвячені Мазепі, що досі не видані у перекладі на українську мову.
У 2009 році виповнюється 300 років Полтавській битві.
Коли ми оглянемося на ці майже 300 років, ми побачимо, що Петро I, а потім і його нащадки добре засвоїли уроки Полтавської битви. Підкреслюю — свідомо уряд царської Росії викорінював лідерів у поневоленій Україні! Петро I почав з повної евакуації Києво-Могилянської академії — професорів, навіть хворих, та студентів. Далі — заборона друкувати книжки українською мовою (1720 р.).
Процитую книжку З. Хижняка «Киево- Могилянская академия» (1988) про вплив професорів академії на формування української літературної мови (І. Борецький, К. Сакович, П. Могила, Л. Баранович, І. Галятовський, Ф. Прокопович). «Вони багато своїх творів писали якраз українською книжковою мовою, розвивали у своїх студентів почуття поваги до неї. Багато спілкувалися українською народною мовою, сближували книжкову та повсякденну розмовну українську мову». Таким чином, Петро I розпочав похід спочатку на інтелектуальних лідерів України, а потім на національні цінності та національну мову. Вже це боляче вдарило по такій складовій лідерського капіталу народу України, як «цінності».
А далі ще 75 указів проти української мови, включаючи затвердження Йосипом Сталіним у 1947 році українського правопису, близького до російського.
Ми зараз багато чуємо плачу за українською мовою. Але, на жаль, недоступними для широкого загалу є результати системного аналізу не просто трагедії української мови, а реальної ролі мови у формуванні особистості, нації, її самосвідомості, у формуванні лідерів нації. З психологічної точки зору, наступ на українську мову був протягом майже 300 років свідомим рухом проти самосвідомості народу України та її лідерів, наступ на такі частини лідерського капіталу, як мудрість, вміння ефективно спілкуватися та сміливість.
У 1997 році на замовлення Київської міської влади фахівці Міжнародного гуманітарного центру «РОЗРАДА» провели дослідження на тему «Ставлення населення м. Києва до української мови та культури». Наведу кілька даних та результатів цього дослідження.
Як відмічає відомий фахівець у галузі психосемантики В.Ф.Петренко, «Загальнокультурний ментальний простір як сукупність значень, образів, символів суспільної свідомості у тій чи іншій мiрi повноти привладнюється суб’єктом та, відбиваючись через його систему цінностей, через його світосприйняття, набуває той чи інший особистісний смисл, що задає відношення суб’єкта до цієї реальності і визначає використання даного ментального простору як історичної метафори для категоризації наступних епох». Отже, ми бачимо, що існує прямий зв’язок між засвоєнням рідної мови і формуванням цінностей особистості.
А А. Потебня писав, що у ХХ столітті всі усвідомлюють, що мова є і шляхом творення етичних та естетичних ідеалів, і в цьому контексті різнобарв’я мов не менш важливе, ніж у контексті пізнання. Таким чином, не можна без розвитку мови сформувати цінності, етичні ідеали, за Потебнею.
І ще. Цікавими є результати досліджень відомого психолінгвіста Д. Слобіна зв’язку мови та когнітивного (пізнавального) розвитку людини. Д. Слобін звернув увагу на те, що найвидатніші психологи ХХ століття Ж. Піаже та Дж. Брунер розглядали джерела впливу мови на інтелектуальний розвиток дитини. Д. Слобін прийшов до висновку, що мова є важливим компонентом психологічної природи людини.
Як це не дивно, царат та його уряди добре розуміли задовго до ХХ сторіччя важливість позбавлення українського народу не просто своєї мови, а й поваги до української мови та поваги до самих себе. Тому вважаю небезпечним культивування образу недолугих хохлів, які мають спотворене мовлення.
Було проведено велику роботу, яка продовжується і зараз, направлену на розвиток в народу України комплексу меншовартості, неповаги до своєї батьківщини, до своєї мови та своєї культури. Терміни «Малоросія», «Новоросія» є одним зi знарядь цієї психологічної атаки.
Таким чином, перша складова «антилідерської» імперської політики — наступ на національну мову та самоповагу народу.
