У європейських демократичних державах дострокові вибори не є чимось надзвичайним, вони відбуваються завжди й усюди. Однак, якщо ми розглянемо конкретні приклади, такі, як Польща або Німеччина, то побачимо, що дострокові вибори дійсно відбуваються, але рідко у щорічному форматі.
Загальна істина про національні парламенти полягає в тому, що вони розпускаються неохоче, оскільки члени цих парламентів не бажають втрачати свої позиції та впливи — особливо ті, хто не має шансів бути переобраним.
У результаті розпуск парламенту та дострокові вибори повинні грунтуватися на конституційному праві. Дві найважливіші умови для вищезазначеного — неспроможність ухвалити бюджет країни або нездатність правлячої коаліції утримати більшість у парламенті.
Однак розпуск парламенту в більшості випадків не робиться для того, щоб пришвидшити зміни в суспільстві або вплинути на поведінку виборців, а радше для відображення змін, які вже відбулися у політичному житті країни. Дострокові вибори повинні принести користь, інакше немає сенсу в їхньому проведенні.
На жаль, європейським виборцям не подобається голосувати. Загалом європейські країни страждають від низької явки на будь-які вибори. Участь у виборах 50% населення вважається досить високою в Європі. У цьому контексті, якщо виборців просять висловити їхні політичні уподобання надто часто, а ті не бачать, що їхній голос може щось реально змінити, вони відвернуться від політики й не будуть зацікавлені в участі у виборчому процесі. Не потребує підтвердження теза, що коли меншість обирає для більшості — це не кращий вияв демократії.
І останнє, але не менш важливе — хай навіть дострокові вибори пройдуть нормально, в будь-якій європейській країні вони зазвичай зупиняють парламентську роботу на декілька місяців. Парламент під час кампанії й одразу після виборів не є місцем, в якому приймаються закони. В Європі деякі країни більшою чи меншою мірою «уражені» такими парламентськими канікулами — головне питання в тому, хто з них може дійсно дозволити це собі.
