Ювілей газети — це чудова нагода для привітань та щирих побажань, тим паче коли йдеться про газету «День», з якою я не розлучаюся вже 15 років. А це немало.
Мій вибір був свідомий, хоча, звичайно, і «День» своїми текстами зробив дуже багато, щоб я обрав саме цю газету і став її постійним передплатником.
Радію, що за умов постійної конкуренції і навіть певної тисняви на газетному ринку «День» вижив, знайшов своє місце, свій «почерк», своїх читачів і поступово увійшов до числа найкращих періодичних видань України. Принаймні, як на мій погляд і смак, «День» — тут лідер.
Що спричиняє високий рейтинг газети і надає їй солідності й авторитету?
Напевне, перш за все, її інтелектуальна й змістова складові, послідовна й виразна проукраїнськість, акцентований патріотизм і гуманізм, поміркованість і, що нині рідкість, журналістська інтелігентність і толерантність, та не в останню чергу — шанобливе ставлення до своїх читачів. Дякую за це.
Та особливо, з огляду на мій фах, хотілося б виділити подвижницьку роботу газети та її плідні пошуки на терені української історії. Можу впевнено сказати: жодна газета України не зробила на цій багатодітній ниві стільки, скільки колектив «Дня» та його автори. Чого тільки варті зусилля газети щодо донесення правди про лихоліття 1932—1933 рр., або ваші видання «Україна Incognita». Я колись писав Вам, що регулярно використовую всі книги газети «День» у роботі зі студентами, а надто ті матеріали, що стосуються до історії Голодомору в Україні. Ви не лише популяризуєте нашу історію, але — і це найважливіше — пропагуєте україноцентричне, писане з позиції української людності бачення нашої минувшини.
В наших умовах, навіть на 20-му році існування незалежної держави, це дуже і дуже важлива місія. А ще газета допомагає повернути із забуття імена і цілі пласти історії; більш того — щоденне видання плідно працює на ниві повернення до власних — питомо українських! — коренів, утверджує нашу ідентичність, захищає рідну мову і пропагує взірці високої української культури, гуртує навколо себе українську громаду.
Іншими словами, «День» — газета, яку можна і треба читати. Спасибі, що Ви тримаєте досить високу планку написання текстів, журналістської культури та донесення до читача добротної інформації. Бути з газетою «День» — це добра ознака.
Радію, що вже 15 років я разом із Вами.
Не можу не сказати слова подяки персонально її незмінному редактору п. Ларисі Івшиній та її колегам — І. Сюндюкову, І. Капсамуну, Н. Тисячній, М. Томак та й усьому колективу редакції.
Окремо виділю й тих, хто довгі роки був з нами і кого я дуже шанував, але, на жаль, їх уже немає з нами, це — Клара Гудзик, Дж. Мейс, Сергій Кримський.
Кланяюсь і дякую за цікаві матеріали М. Жулинському, І. Дзюбі, С. Кульчицькому, Ю. Шаповалу, О. Пахльовській, В Панченку, Л. Костенко, І. Лосєву, В. Рижкову, Ю. Райхелю, П. Кралюку, С. Грабовському, Ю. Щербаку, М. Стрісі.
Спасибі за те, що Ви є. Сто літ газеті «День» та її творцям! А нам усім — шампанського! Так тримати і надалі. Шануймося й гуртуємось!
Окрема подяка за суперові і модерні версії суботніх випусків.
З повагою Віталій СТЕЦКЕВИЧ, професор, Кривий Ріг
