Перехрестя вулиці маршала Тимошенка і Оболонського проспекту біля метра «Мінська», є доволі жваве. Потоки машин, юрми людей. Переходжу там і я, принаймні, двічі на день. Звиклий погляд не одразу розрізняє бодай якісь переміни. Так і ця новина не одразу впала в око, а як помітив, то зрадів і здивувався: на піших переходах з’явилися пандуси.
Вони не були тут, вочевидь, передбачені ані архітекторами, ані будівельниками, котрі як у радянські часи, так і тепер твердо переконані, що по вулицях ходять лише здорові молоді люди, винятково на своїх двох, і навіть матері з немовлятами сидять по домівках. Тож новоспоруджені пандуси виглядають, відверто кажучи, убогими сірими латками серед тротуарно-плиткових красот, з загального пейзажу явно випадають. Але вони вже є. Все- таки десь у втаємничених надрах районної, а може й муніципальної влади прокрутилися, нарешті, певні коліщатка, рішення зі скреготом народилося й дістало цілком матеріальне втілення.
Чому це так важливо? Звичайно, тому, що полегшить життя тим же мамам з колясками або людям з господарськими «кравчучками-кучмовозами». Але насамперед ця зручність життєво, конче потрібна для людей з обмеженими можливостями, для тих, що здатні пересуватися тільки на інвалідних візках.
Вже не раз і не раз писалося, що розвиненість суспільства визначається не зростанням малозрозумілого ВВП, не силою армії, не числом мільйонерів на душу населення, а ставленням цього суспільства до найбільш незахищених співгромадян. До тих, хто цілковито залежить від нашої уваги і нашого співчуття. Якщо забути про них — немічних, хворих або обтяжених фізичними вадами чи невиліковними травмами, будь-яке соціальне процвітання лишатиметься утопією, а всі бадьорі рапорти про наближення до нього — фікцією. Будь-кому, хто побував на Заході, напевно кидалася в очі розгалуженість і різноманітність пристосувань для людей з фізичними обмеженнями. А втім, не треба далеко їздити, можна навіть не вирушати до злиденної провінції, лишень пройтися центром начебто благополучного Києва, зазирнути як у приватні установи, так і в державні заклади: чи багато ви там знайдете тих же пандусів, або пристосованих туалетних кабінок та ліфтів? Торік біля сходів, що ведуть до підземного містечка під Майданом, з’явилися омріяні підйомні платформи. Ну то й що? Рік минув, і жодна (!) не працює, та й, судячи з усього, працювати не буде.
Згідно з законом, кожне нове будівництво має передбачати пандуси біля під’їзду, хай то крамниця, чи житловий будинок, чи кінотеатр, чи офісний центр. Хто з проектантів дотримується закону? Питання риторичне.
Тож кілька скромних пандусів біля «Мінської» на цьому тлі виглядають дрібничкою. Але — важливою. Таким собі знаком, що, може, й ми доживемо колись до того, що не один чи два, а всі світлофори по місту подаватимуть звуковий сигнал-дозвіл переходити дорогу, всі доступні для рук таблички будуть продубльовані штифтом Брайля, а до служби добровільних помічників інвалідів стоятиме черга бажаючих.
