Будучи багато років незалежним журналістом, проте хочу приєднатися до колективу редакції газети «День» (28 березня 2001 р.), що виражає стурбованість із приводу атмосфери нетерпимості, що складається навколо візиту Папи в Україну, нагадати про свободу совісті, про те, що гнів — духовний гріх, несумісний із суттю християнської любові. Про «достоїнство рівних» перед Богом і в Богові — всім, хто мешкає на Землі (лист С. Криворучко), про особистість Папи й про благодать, якої й жадає душа віруючого (прекрасний лист В. Сікори). Тільки в такому тоні й повинні розмовляти віруючі люди один з одним, до якої б Церкви вони не належали. Переконана, що під безіменним листом («Православні люди Донецька») ховається конкретна особа, яка висловлює особисту думку, особа, повна гордині, яка не знає благодаті. Все це, дійсно, «сухі дерева, які не можуть дати плодів благочестя» (В. Сікора).
Безліч «садівників» намагаються поливати СВОЇ дерева («Багато хто прийде проповідувати від імені мого», — сказав Христос) і не тільки на християнському полі. Багато років розповсюджується в Україні РУНВіра (рідна українська національна віра), або «Святе вчення про Дажбога» «пророка» Лева Силенка, що вважає себе рівним Христу і Магомету. А її послідовники, в тому числі й досить відомі в Україні люди, роблять спроби введення РУНВіри в шкільне вивчення, разом з українською біблією «Мага Віра» (створеної за образом і подобою «Веди») і її головним постулатом: «Крайнощі в розумінні Бога звеличують духовне життя людини». Церква РУНВіри була заснована в США в 1966 році. А в Україні статут громади вірних РУНВірі був зареєстрований Київдержрадою (№629) в 1991 році.
Хочу познайомити вас із деякими положеннями РУНВіри, які підтверджують справедливість і цілого ряду аспектів, порушених мною в статті «Звідки наші крайнощі? « («День», №48). Наводжу дослівно.
«Дажбог — Святий Дух. Хіба Дух, Світло, Правда мають образ? Вірні РУНВірі іконам (образам) не поклоняються... Український народ, як миролюбний і Богом вибраний, маючи найбагатшу на світі землю, зазнавав великого гоніння і мук. Дажбог, Господь України... нікого не карає пеклом. Немає первородного гріха... Живеш на Землі — думай про земне, земля — твій дім. А коли підеш на Небо — будеш думати про небесне. З іменем Дажбога пов’язана історія українського народу, його успіх, культура, мораль, мова й концепція Господа... У вірі закодований успіх й історія духовного розвитку народу, його світорозуміння і світовідчування.
Християнська релігія виросла з іудаїзму. Отже, це не українська релігія. Якщо мій народ ще не визнає моєї віри, то це не його провина, а тих антиукраїнських сил, що ослабили в його душі святе бажання — бажання стверджувати незалежну духовність. Треба робити так, щоб нас духовно не народжували ніякі чужі сили. Із чужого вийде чуже. Коли ми будемо українцями за вірою, у нас буде український спосіб життя (самонародиться в душі нашій незалежність національного «Я»), тобто коли нас одухотворить українське розуміння Бога. Щоб ніхто не кланявся перед чужою духовністю, перед чужим розумінням Бога.
Культура Візантії прийшла на нашу землю, щоб зробити киян невільниками: була заборонена київська інтерпретація Христа і його віра. Походи хана Батия і султана Магомета II на Константинополь уберегли Україну від чужої культури. Христова церква в Україні не служила Україні. У Євангелії християнам заборонений розподіл за національностями («немає ні елліна, ні іудея», впровадження національного в церкву Христа вони й називають язичеством — поганню).
Я вірю, що першорай на землі був на території, яка тепер називається Україна. Маю наукові докази. Україна — колиска індоєвропейських народів. І цю колиску підготував Дажбог... Правильне народження віри — природне... Правильна любов — співпереживання і жертовність, ненависть і обачність, душевна краса і вірність. Чужинець не здатний бути правильним віруючим. Він може задовольнитися тим, що правильно славить (православ’я). Але це зовсім інше, ніж правильно вірити, чому вчить РУНВіра. Щоб розвиток української цивілізації (трипільська культура — наша) був квітучим, ми повинні стати народом з розвиненими уявленнями, винахідливістю, наполегливістю, народом, який прагне свідомо й підсвідомо покращувати своє єство й своє оточення. Патріотичні почуття — поняття релігійне. Людина, яка не має любові до Батьківщини, — підозріла. Українці (католики і православні) ніколи не помиряться. Чужа духовність роз’єднує наш народ і позбавляє долі. У ній немає душі нашої сутності.
Я зустрічалася в Україні з людьми, які хочуть проповідувати багатобожжя наших предків, і говорив: що згоріло, те важко підпалити. І час не той, і потреба душі не та. Потрібна українська концепція Бога, нові заповіді, закони правильного життя. Правильне мислення — воля, мета, відвага. Ніхто не має права принижувати багатобожжя предків чи викреслювати з історії. У гідного народу ім’я Господа рідне. Мій народ вистраждав право мати своє розуміння Бога. Я вірю: Дажбог — це Дія, що творить в людині бажання жити, бажання працювати, вчитися, самостверджуватися, бажання померти в обороні життя, в обороні племені свого. У нас є повага до хліборобського плуга... Обряди предків, вивірені їхнім життям, включені до РУНВіри, мають рідну форму і рідний зміст. Народ, який має своє розуміння Бога (свою національну віру), вільно стверджує свій спосіб життя й шлях життя, свої закони моралі, свої святині, обряди, традиції. Рідна релігія гармонійна з успіхом народу, з ритмом природи його батьківщини. І я почав видавати газету «Самобутня Україна».
Християнство в Україні є і буде, тому що є такі люди, розум і душу яких воно повністю задовольняє. Слава Дажбогу!
Ми маємо право сидіти як рівні серед рівних на Всесвітньому релігійному конгресі» (кінець цитати).
...Як бачимо, в Україні зійшлися цілі тимчасові пласти, всі епохи — і сліди їхні помітні у ХХI столітті. Чи не тому в нашій країні 24 тисячі опозиційних одна одній релігійних організацій і тоталітарних сект?! Професійні патріоти кровно ображаються на мене за антинаціоналістичні статті. Я, звичайно ж, ніколи не претендую на істину в останній інстанції, але глибоко переконана, що час націоналізму давно пройшов. І для України він надто небезпечний, якщо ми хочемо зберегти свою державу і якщо наш європейський вибір — це вибір, а не декларація (вияв лукавства). У країні існують декілька чинників, які можуть привести до вибуху. І найбільш нерозв’язний на сьогодні — РЕЛІГІЙНИЙ. Тому треба хоч би виключити штучне стимулювання двох інших чинників: МОВНОГО й НАЦІОНАЛЬНОГО, які можуть спровокувати чинник релігійний. І на цьому фоні найважливішого значення набуває рішення економічних проблем, тому що цілком реальний СОЦІАЛЬНИЙ вибух (соціальний чинник).
На мою думку, «День» — єдина газета, яка намагається вчасно розкривати небезпечні нагноєння через дискусію, різні погляди, має зворотний зв’язок (чого не має влада). Гостра реакція людей — кращий доказ існування проблем, що набувають на побутовому рівні, в масовій свідомості химерні, часом патологічні контури. Такі проблеми НЕ МОЖНА ЗАМОВЧУВАТИ, незважаючи на крайню образливість наших громадян (емоційну нестриманість). Їх треба ОСМИСЛЮВАТИ, щоб запобігти гіршим варіантам розвитку подій.
Приїзд Папи — подія для України (як і для будь-якої країни у світі). І буде менше несподіванок, якщо ми будемо знати те, що приховане в душах і головах людей. І буде менше несподіванок і більше розуміння, якщо ми будемо знати про друге «пришестя Дажбога» й про Лева Силенка, який висловив почуття і бажання певної частини українців, їхнього світовідчуття — світовідчуття селянства.
