Над учорашнім засіданням уряду, схоже, дуже сильно тяжів дух Майдану, точніше — його річниці. І навіть прем’єр-міністр Юрій Єхануров, зазвичай не схильний до політичних пасажів, який віддає перевагу економіці, відкриваючи засідання, почав із постановки політичного завдання. Він стверджував, що за минулий рік нова влада склала «важкий іспит на вміння жити в умовах демократії», і вимагав від соратників по уряду «перетворити дух свободи Майдану на зростаючий потенціал української економіки». Через рік після помаранчевої революції, за словами прем’єра, завданням уряду є забезпечення зростання економіки за рахунок надання більшої свободи приватній ініціативі, здійснення серйозного технологічного прориву в промисловості та надання реальної підтримки селу. «Кожен громадянин, — знову пройнявшись духом Майдану, обіцяв Єхануров, — матиме роботу і такий рівень заробітної плати, які дадуть йому достойний рівень життя».
Чи знав він, що в цей час демонстранти під Кабміном обговорювали форми можливого протесту (просто блокада будівлі уряду, блокада проїжджої частини або ж спроба відтіснити міліцію та проникнути до будівлі) й тримали в руках лозунги: «Ющенко, Ющенко, Ющенко? — Так! Виконуйте! Віддайте народу вкрадене». Справді, важкий іспит перепав прем’єру.
Завершивши пропагандистську частину своєї промови, він постав дещо іншою людиною і заговорив про поточні економічні завдання уряду. Головним назвав роботу над бюджетом, а головною проблемою — популістські вимоги збільшити його видатки (тим часом у кулуарах засідання міністр науки й освіти Станіслав Ніколаєнко відстоював доводи «популістів», оспорюючи термін «бюджет проїдання» та наполягаючи на тому, що кошти, які прямують на підвищення зарплат, ідуть не куди-небудь, а до наших підприємств і перетворюються на кредити для наших підприємств). При цьому прем’єр, за давньою будівельною звичкою, визначив міністра фінансів головним підрядчиком цієї роботи, який повинен знати, хто і з ким працює з цієї проблеми, що її винесуть у Верховну Раду наступного вівторка. Сам він також пообіцяв засукати рукава: «Я обов’язково також працюватиму» (немов у цьому хтось сумнівався)...
У прем’єра зараз, схоже, саме жнива. Сьогодні до Києва прибуде глава російського уряду Михайло Фрадков. У Москві зазначають, що в Києві «планується провести установче засідання комітету з питань економічної співпраці російсько-української міждержавної комісії». «Як пріоритетне питання відбудеться обговорення перспектив поглиблення двосторонньої взаємодії в паливно-енергетичній сфері на основі принципів ринкової економіки та сучасних реалій, що склалися на газовому й нафтовому світових ринках, — повідомляє російське зовнішньополітичне відомство та додає до цього «проблематику формування Єдиного економічного простору, координації дій у питаннях вступу до СОТ, розвитку та вдосконалення торгових відносин між Росією й Україною». Не випадково ж газ, згідно з російською ієрархією, виявився навіть попереду ЄЕП. Російська вимога підвищити газові ціни — для України досить болісна. Не дарма ж Єхануров у своєму вступному слові так багато говорив про ЄЕП і документи, які Україна готова підписати, і жодного слова не сказав про російський газ. Проблема цього замовчування може вартувати українському суспільству якихось принципових поступок, на які, схоже, може піти наш уряд під газовим пресом із боку північного сусіда.
Імовірність цього зростає й у зв’язку з непередбачуваною поки що газовою ситуацією у відносинах із Туркменістаном. Прем’єр запевнив, що в цій справі все чудово («У нас немає відставання за розрахунками»), але лише те, скільки часу він приділив м’якій «накачці» українських будівельників, які працюють у цій країні, перелічуючи об’єкти, що їх добре було б здати до одного з туркменських свят, може свідчити, що прем’єра турбує й цей напрям енергозабезпечення країни.
Ренесанс багатовекторності, що спостерігається цими днями за допомогою цифропаду документів про ЄЕП, на які погоджується Україна, природно, не може не фіксуватися в Європі, і, відповідно, викликає якусь реакцію. Тому Україні, за словами міністра закордонних справ Бориса Тарасюка, доводиться чекати активнішої позиції Євросоюзу, насамперед у питаннях визначення нового формату двосторонніх відносин, реального початку діалогу з питань спрощення візового режиму, надання Україні ринкового статусу. Але чергові запевнення про те, що провідні політичні сили України орієнтовані на європейську та євроатлантичну інтеграцію, звучать у світлі активних рухів по ЄЕП якось штучно.
