Віктор ПУШКІН, професор, директор Інституту гуманітарних проблем Національного гірничого університету, Дніпропетровськ:
— Мені відомо чимало випадків, коли державні нагороди отримували доволі гідні люди, робота яких може бути взірцем для інших. Так, зовсім нещодавно звання Герой України цілком заслужено було привласнене ректору Острозької академії — людині, яка підняла свій ВНЗ з нуля і дійсно багато зробила для розвитку вітчизняної освіти. У цьому випадку можна сказати, що нагорода знайшла героя. Проте з іншого боку, буває і так, що нагородження орденами й медалями викликають у суспільстві щонайменше подив. Нерідко до державних нагород представляють просто за лояльність, аби заохотити «своїх» людей. Я гадаю, непогано було б провести аналіз нагороджень, припустімо, за останні п’ять років: хто і за що їх отримував. Адже, за великим рахунком, відбувається це суб’єктивно, і схоже на те, що системного, державного підходу тут немає. Нагороджують цілими списками, причому не лише на честь Дня незалежності, але й до професійних свят, а їх стає все більше й більше. Такі свята відзначають буквально щотижня. Звісна річ, нагороджувати людей треба, та захоплюватися цим не можна. Інакше нагороди просто знецінюються. Варто, напевно, замислитися і над тим, за що саме слід нагороджувати. Адже нагороджувати потрібно за конкретні справи або подвиги, а не просто до чергового ювілею. Рішення про це, на мій погляд, має приймати колегіальний орган, і розгляд не повинен бути формальним. Тоді не буде таких казусів, як нагородження орденом баби Параски. Або, ще гірше, порушників закону.
Тетяна КРИЖАНІВСЬКА, актриса Черкаського академічного музично-драматичного театру імені Тараса Шевченка, заслужена артистка України:
— Вважаю, що звання заслуженої я заслужила. Воно нелегко мені далося. Закінчувала Дніпропетровське театральне училище. Потім пройшла прослуховування і мене взяли в черкаський театр як комедійну артистку. Переважно грала на других ролях, у масовках. А потім був навіть такий час, що я світу білого не бачила: спектакль за спектаклем, всі ролі — головні. І мене подавали на звання. А раніше така система була, що мав проголосувати не творчий колектив, а колектив всього театру: туди входили прибиральниці, столяри, електрики... За мене не голосували, бо вставав хтось із маститих і казав, що я дуже молода. І так було кілька разів. А востаннє, як зараз пам’ятаю, не вистачало пів голосу. А одна актриса каже: «Ой! Це ж вона не проголосувала за себе! Давайте їй додамо ці пів голосу!». І так мені у 1998 році дали звання заслуженої. Мені було тоді сорок років, але все одно вважається, що дали звання, коли я була надто молодою. Ось Сергієві Боброву — актору, що зіграв головні ролі у виставах Андрія Жолдака, — нещодавно присвоїли звання Заслуженого артиста. Але скільки було суперечок! У колективі багато хто був проти. Мовляв, Сергій дуже молодий — лише 35 років. Виходить, що треба бути зовсім старим і вийти на пенсію, тільки тоді тебе визнають?..
