Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

ДУМКИ

20 травня, 1999 - 00:00


Як краще забезпечити соціальну справедливість: обмежити (через податки) доходи багатих чи збільшити бюджетні витрати на потреби бідних?

Дем'ян БОГИНЯ, доктор економічних наук, керівник відділення економіки праці, демографії й рівня життя Інституту економіки НАН України:

— У цивілізованій державі соціальна справедливість здійснюється за рахунок справедливих розподільних відносин і, передусім, за рахунок державного й місцевого бюджетів.

Для забезпечення соціальної справедливості в Україні необхідно підвищити неоподатковуваний мінімум з 17 гривень, спочатку, до рівня мінімальної заробітної плати (55 гривень), а потім — до мінімального споживчого бюджету, котрий, за моїми розрахунками, становить близько 280 гривень.

Соціальну справедливість можна забезпечити за рахунок оптимізації податкової системи. Сьогодні 80—90% прибутку підприємства забирається державою, яка проводить фіскальну податкову політику. Якщо знизити податковий прес на підприємства до 30—35%, маса податків, які отримує держава, зросте, що дасть можливість усунути дефіцит держбюджету.

Середньомісячна номінальна заробітна плата одного працівника 1998 року становила 153,5 грн. при реальному споживчому бюджеті 280—300 грн. При цьому в організаціях і установах, що фінансуються в основному з бюджету (охорони здоров'я, освіти, культури), зростання заробітної плати в 1998—1999 роках практично не відбулося.

Аскольд ШЕСТУНОВ, генеральний директор компанії BigBoard:

— Податок податку — різниця. Є абсолютно чітко відпрацьовані розміри податків і схеми їхнього стягування в розвинених країнах або слаборозвинених, економічно схожих на нашу. Й не треба винаходити велосипед, думаючи, що збільшення податків приведе до наповнення бюджету. Це найлегший шлях. Він означає, що ми нічого іншого не можемо.

Треба навчити працювати бідних так, щоб вони стали багатими. Зараз повинно йтися не про перерозподіл, а про створення чогось нового. Я думаю, що як тільки окремі багаті особи виходитимуть на громадське поле й вестимуть за собою людей, суспільство загалом також буде багатим. «Збіднені життям» люди багате суспільство не побудують.

І не треба обмежувати витрати з бюджету. Це лише приведе до того, що навіть наші, звиклі до всього, люди опиняться на межі загибелі. Обмежити треба витрати, пов'язані з нашою безгосподарністю. Поки зранку на вулицях світитимуть ліхтарі, у той час як у селах досі відключають електрику, питання про невиправдані витрати бюджетних грошей стоятиме досить гостро.

Оксана ЗАБУЖКО, письменниця:

— Гроші відбирати — ні в кого не треба. Треба просто створити нормальне податкове законодавство. І тут у нас ще кіт не валявся. У цьому сенсі наша держава належить до тих, що брати — беруть, а давати — не дають. Всі посилання на те, що високий податок є синдромом розвинутих країн, — безглузді. Безперечно, в усіх розвинутих країнах, наприклад Німеччині чи Скандинавських країнах, податки дуже високі — десь 40%. Але, пробачте, сорок, а не сімдесят, а то й більше, як у нас.

Будь-яку реформу економіки в Україні треба починати з реформи оподаткування, причому реформи радикальної, докорінної та наскрізної. Хто це робитиме, я не знаю. Але, либонь, не ті самі люди, в яких руки до самого ліктя, а то й вище в той самий бюджет запущені.

Хай для початку Павло Лазаренко платить податки не з 14 тисяч гривень на рік. Бо такі люди мають реформувати це саме податкове законодавство. І вони ж в живі очі з екранів телевізорів заявляють, що «за прошлый год у меня доходов было 12 тысяч гривен».

Мільйони працюючих, непогано працюючих чоловіків і жінок, що платять, м'яко кажучи, чималі податки, не можуть прогодувати одного монстра — оцю нашу безумно роздуту державу.

У мене є один знайомий юрист, дуже сумлінний. Одного разу він чесно прийшов заплатити податки, чим дуже ошелешив податкову інспекцію. Вони вирішили, що він мало не найзаможніша людина в Печерському районі. Він, звичайно, був страшенно за себе гордий, але, водночас, і дуже збентежений — що ж відбувається? Де всі ті, що заїжджають з охоронцями до крамниць, де чоловічий костюм коштує мінімум $1000? Вони всі в цей час акуратненько заповнюють податкові декларації на 14 з гаком тисяч гривень...

Починати треба з цієї злодійської держави, яка не зацікавлена в реформі податкового законодавства.

Запитувала Наталя ТРОФІМОВА, «День»
Газета: