Публічна думка плюс численні передвиборні матеріали українсько-американських тижневиків, в тому числі рубрик типу «точка зору» визначили пріоритетні симпатії більшості. Вболівають насамперед за Євгена Марчука, оскільки зрозуміло, що сили національно-демократичних представників розпорошені й перспектив не мають. У ситуації, що склалась, Євген Марчук у більшості місцевої діаспори, а також, як тут відомо, Канади, сильніший в обороні інтересів України, не скомпрометував себе в роки незалежності (щоправда, багато й непримиримих, що не можуть простити його минулу службу), а також здатний вивести Україну із кризи. «Кандидат №1, — діючий президент Л. Кучма, якому діаспора, як і український народ батьківщини не може простити ситуації, в якій опинилась Україна, — на крайній випадок, бо се таки ліпше, ніж будь-хто із лівих.
Наші тут вклоняються кредо Лесі Українки «Без надії таки сподіваюсь...» А от позицію місцевих дописувачів найбільш конкретно висловив автор М. Косарик у «Свободі» за 22 жовтня у виступі «Чи такого кінця тисячоліття треба незалежній Україні?» з підзаголовком: «Якщо залишиться ця ж влада — народ більше не витримає». «Нам у діаспорі, — пише автор, — хочеться виговорити для України краще сьогодення, ми підсвідомо віримо в магію позитивної інформації...» На жаль, видавати бажане за дійсне й миритись з президентством Леоніда Кучми ще протягом 5 років стає нестерпно навіть для вроджених позитивістів у діаспорі». Далі автор описує факти зловживання «кандидатом № 1» Л. Кучмою допомогою уряду та влади, використання представників російської естради, які роблять йому «імідж» серед українських виборців...
Сини і дочки України, розселені по всьому світу, проживають на цій стороні океану думкою й серцем.
