Учора російські мас-медіа буквально «підірвала» новина про те, що Таджикистан вимагає від Москви 250 млн дол. за продовження оренди 201-ї російської військової бази, розміщеної в Душанбе, Кулябі й Курган-Тюбе. «Таджикистан влаштував Росії військовий «східний базар» — такий заголовок одного з матеріалів. Чинний орендний договір між Душанбе й Москвою закінчується через два роки — 2014-го. Після цього Росія повинна щороку платити за базування своїх військових у Таджикистані. За словами представників Центрального апарату Міністерства оборони Росії, вони досі не отримали таджицького варіанту пропозицій щодо продовження оренди бази, тому цифру 250 млн дол. не можна ні підтвердити, ні спростувати. Існує й думка, що в перерозподіл Середньої Азії вже вступили США й Китай, а Душанбе використовує вплив третьої сторони для полегшення торгу...
«День» звернувся до незалежного експерта Рашида Гані АБДУЛЛО і попросив його прокоментувати, чим викликана така зміна пріоритетів у відносинах між Душанбе та Москвою.
— Зміни пріоритетів немає. Таджикистан, як і раніше, готовий співпрацювати з Росією, — розповідає пан АБДУЛЛО. — Таджикистан лише хоче перекласти цю співпрацю на ринкові основи. В усьому світі заведено платити за базування військовиків у іншій країні, нехай навіть символічну суму.
Зараз Росія не платить Таджикистану. Колись ця форма співпраці може, і відповідала реальності. Сьогодні ситуація дещо інша. А якщо з одного боку відносини перекладаються на комерційні основи, то чому б і в інших сферах їм не бути?
— Раніше Таджикистан посилив умови продовження оренди цієї ж бази. Багато експертів зауважують, що це відбувається на тлі активізації в регіоні США та Китаю.
— Таджикистан порушив це питання не сьогодні. Він заговорив про це в 2008—2009 рр. — саме тоді, коли Росія фактично відмовилася сприяти Таджикистану в будівництві Рогунської та декількох інших ГЕС. Тоді йшлося про можливий російський кредит на будівництво цих електростанцій. Потім, опинившись під тиском Узбекистану, Росія відмовилася від цієї ідеї. Це не перший випадок, коли Росія з кимось домовляється, а потім не виконує своїх зобов’язань. Можна згадати і про зрив Росією постачання зенітно-ракетних комплексів С-300 Ірану або вертольотів Сирії. Росія вважає можливим не виконувати існуючі домовленості та контракти через ті чи інші обставини. Приблизно так само сталося і з намірами росіян допомагати в енергетичних проектах, що мають для Таджикистану життєво важливе значення. Таджикистан не має зараз достатньо своєї нафти, і йому потрібно утилізувати свій енергетичний потенціал, будувати електростанції. Коли під сильним тиском Росія відмовилася від участі в цих проектах, у Таджикистані й виникла ідея їх компенсації: деяка сума, за допомогою якої країна могла б самостійно профінансувати свої проекти. Ось тоді, на мій погляд, і з’явилася сума в 300 млн дол., яка необхідна для того, щоб ввести в експлуатацію гідроелектростанцію середньої потужності. Проте мені не зовсім зрозуміло, чому поява цієї суми викликала настільки бурхливу хвилю обурення в Росії. Домовленості повинні дотримуватися обома сторонами, адже співпраця — не однобічний шлях. Таджикистан і Росія бажають співпрацювати. Проте для цього повинні збігатися інтереси, а такого поки, на жаль, немає. Таким чином, Таджикистан зацікавлений в пролонгації угоди щодо функціонування російської бази, але не на безкоштовній основі.
— А погодиться Росія з цими умовами, чи вона взагалі залишить Таджикистан?
— Сума — це, звичайно, предмет для торгу. Важливий сам принцип. Якщо щось робиться, і при цьому не враховуються економічні чинники, воно недовговічне і завжди викликає шквал негативних емоцій з обох сторін. Ті принципи й ідеї, якими керувався Радянський Союз, уже давно в минулому. Ми ж усе будуємо на тих принципах, яких дотримуються у всьому світі. Таджикистан потребує послуг — він готовий платити. Росії знадобилися послуги Таджикистану? Вона повинна була готова платити. Потрібно мати свою ціну. Коли вона визначена і сторони погодилися — протиріч уже бути не може.
