Україна ще 2002 року оголосила курс на євроатлантичну інтеграцію, кінцевою метою якої є членство в НАТО. На парламентських виборах провідні партії уникали згадки у своїх програмових документах теми вступу до Північноатлантичного альянсу. Схоже, що лише український МЗС і військове відомство послідовно декларували прихильність євроатланичній інтеграції. Зараз «випробування на НАТО» проходить урядова коаліція, яка формується. Як у самих країнах НАТО оцінює зусилля України з інтеграції до євроатланитчних структур? Що нашій країні потрібно зробити на цьому шляху? Чи зможе Україна переписати газові угоди з Росією? Про це в інтерв'ю зі старшим науковим працівником Центру вивчення конфліктів при Академії оборони Великої Британії Джеймсом Шерром. В Україні англійського експерта в галузі безпеки знають давно. Шерр протягом багатьох років фактично є неофіційним посередником між українською владою і структурами безпеки Великої Британії й НАТО. Незважаючи на те, що він посідає офіційну посаду в державній установі, він має право висловлювати свою приватну експертну думку, яка не обов'язково повинна збігатися з офіційною позицією Великої Британії й Альянсу.
— Чи реальними є цілі, які Україна поставила собі: восени цього року перейти до Плану дій з отримання членства в НАТО, а 2008 року вступити до Альянсу?
— Це два різні питання. Я вважаю, що для України реалістично цього року отримати План дій з отримання членства в НАТО (ПДЧ). Хоча для цього Україна все-таки повинна відповідати ряду вимог членів Альянсу за деякими ключовими аспектами. А що стосується вступу України до НАТО 2008 року, то це зовсім інше питання.
До того як Україні нададуть ПДЧ, союзники повинні бути впевнені, що Київ розуміє, які глибокі трансформації невійськових секторів безпеки повинні бути здійснені. Досі в більшості галузей сектору безпеки лише обговорюється питання реформування, замість того щоб цим займатися. Україні необхідна фундаментальна трансформація. Причому не обов'язково, щоб усе починалося до отримання ПДЧ. Однак союзники повинні бути впевнені, що Україна знає, що необхідно робити далі й що Україна вирішила це робити.
Друга проблема полягає ось у чому: не повинно бути завдано шкоди системі національної координації в сфері оборони і системи безпеки, не говорячи вже про шкоду динаміці реформ у Мінобороні і Збройних силах.
Третя проблема стосується енергобезпеки, яка є складовою безпеки і якій приділяється все більше уваги. Якщо Україна поступиться контролем над власною мережею нафто- і газопроводів або втратить право власності над цією мережею, союзники будуть дуже стурбовані — і члени ЄС також. Вони можуть поставити під сумнів спроможність України захищати свої першорядні інтереси, оскільки нафтова і газотранспортна мережі є гарантією незалежності України. Питання про енергетичну безпеку стає більш актуальним для всього євроатлантичного співтовариства.
Як відомо, ухвала про запрошення до ПДЧ — політичне питання. Однак, на мою думку, надання Україні ПДЧ в Ризі наприкінці цього року є реалістичним.
— А як щодо вступу України до НАТО 2008 року?
— Дуже багато шкоди було завдано розмовами про дати вступу України до НАТО. Союзники не говоритимуть про дати. Я сподіваюся, що для України хорошою новиною стане отримання ПДЧ. Але запрошення в НАТО не відбудеться доти, доки в країні після приєднання до ПДЧ не почнуться реальні глибокі зміни. Чому я кажу про це? Тому що в минулому максимальний період змін всередині всіх країн-кандидатів завжди відбувався між ПДЧ і вступом. Однак коли деякі країни вступали в НАТО, то в деяких випадках зміни значно сповільнювалися. Отже, деякі союзники роблять висновок: до отримання членства кандидати повинні завершити всі критичні зміни. Я підкреслюю, критичні зміни, а не всі. Навіть у старих членів НАТО є слабкі місця, певні вади... Ніхто не має наміру вимагати від України те, чого не вимагає від країн-членів НАТО.
— Ви можете назвати галузі, які мають бути трансформовані насамперед?
— Те, що зараз відбувається в Міністерстві оборони і Збройних силах України, повинно просто продовжитися. Але, мабуть, це зумовлює передбачене, послідовне зростання фінансування. Важливо, щоб ніхто в програмі реформ не втручався також до механізму управління.
У той же час культуру і стиль своєї роботи повинні змінити розвідувальні органи і Служба безпеки України. Йдеться про їх розуміння того, хто є союзником і як працювати спільно. Але також особливо це стосується загального підходу агентурної роботи і стосунків з громадянами України. Радянський і пострадянський підхід базується на тиску, шантажі, використанні слабкостей людей, використанні компромату проти людей. Таких методів не застосовують у сучасних, демократичних країнах. Нові підходи потребують нових людей. Серед нинішніх професіоналів є такі, хто працюватиме конструктивно за нових умов і такі, хто не здатний на це. Останніх необхідно перемістити на посади, де вони не можуть заподіяти шкоди — або ж їх потрібно ввічливо й гідно звільнити на пенсію. Всі нові союзники відчули такі зміни — природно, при цьому відчували і труднощі. Але коли є воля, все це здійснити можливо.
Безперечно, також йдеться про реформування МВС і правоохоронних органів. Річ у тім, що на місцевому рівні, де в основному проживає населення країни, в багатьох випадках міліція досі де-факто залишається інструментом організованої злочинності, а не боротьби з нею. Звичайно, це не може бути змінене без наявності ресурсів. При цьому важливо сформувати програму, яка зіставить ресурси з оптимальним фінансуванням складових компонентів МВС, з перетворенням системи навчання і розвитку кар'єри офіцерів, з соціальним забезпеченням, з відновленням професіоналізму і самоповаги професіоналів. Окрім того, необхідно цю програму опублікувати і обговорити незалежними експертами. Сподіваюся, що основні принципи такої програми буде представлено в новому документі «Національна стратегія в сфері безпеки України».
— На вашу думку, чи зможе майбутня помаранчева коаліція реалізувати цілі щодо НАТО, поставлені нинішнім урядом?
— Це буде не просто зробити. Соціалістична партія, яка становить частину цієї коаліції, досі войовничо виступає проти членства України в НАТО. Не обов'язково це питання вирішувати зараз, коли йдуть переговори про створення коаліції. Бажано, щоб згодом ця перешкода якимось чином була подолана, інакше це може справити негативний вплив на перспективи членства України в Альянсі. Ми повинні чітко розуміти, що єдиною основою, яка об'єднує помаранчеву коаліцію, є відданість демократизації держави і суспільства. Що стосується інших сфер — економічних і геополітичних — існують великі відмінності між членами цієї коаліції. На мій погляд, це якраз є однією з причин, чому майбутня помаранчева коаліція може бути не дуже стабільною.
— Чи може Україна вступити до НАТО, якщо їй не вдасться нормалізувати стосунки з Росією?
— НАТО робитиме все можливе, щоб підтримувати нормальні, позитивні і рівні відносини між Альянсом і Росією. Я гадаю, що Україна робитиме те ж саме в двосторонніх відносинах зі своїм східним сусідом. Сьогодні стосунки України з Росією не є хорошими, але якими вони будуть за п'ять років, цього я не знаю і не можу передбачити. Потрібно чекати, що в майбутньому в самій Росії вестиметься внутрішня дискусія, відбудуться президентські вибори, які спричинять прихід до влади нового президента. Я оптимістично налаштований на те, що значні поліпшення українсько-російських відносин стануться в цей період. Але ясно одне, що Альянс не дозволить Росії диктувати, хто повинен бути майбутнім партнером України. Це рішення приймають самі українці.
— Думаєте, Росія не спробує вплинути на Францію чи Німеччину, щоб вони не підтримували приєднання України до Альянсу?
— Я вважаю, що росіяни мають великі стимули спробувати це зробити. І можливо, що на початку обговорення деякі союзники можуть відчувати, що нам потрібно відкласти прийняття ухвали щодо України, щоб не кривдити Росію. Але я гадаю, що наприкінці обговорення в НАТО прийдуть до консенсусу, і сподіваюся, що цей консенсус буде розумним і правильним.
— Чи вважаєте ви за можливе перегляд Україною газових угод з Росією?
— В одному аспекті, перегляд неминучий, оскільки ціни на газ було зафіксовано лише до липня цього року. На мою думку, Україна має сильну позицію для того, щоб захищати свої інтереси. Чому? Тому що прибуток від низької ціни за транзит для Росії означає більше, ніж ціна на газ в Україні. Тому українці мають всі підстави поставити на переговорах питання підвищення ставки за транзит до європейського рівня, якщо Росія пропонує підвищення ціни за газ. Потрібно відмітити також і те, що за зберігання газу в українських сховищах Росія платить Україні в сім разів менше в порівнянні з тим, що вона платить за зберігання газу в європейських сховищах. При цьому якщо переговори займуть більше часу, так і буде. Січнева угода має на увазі, що ціна може бути зміненою лише майбутніми угодами. Якщо Україна не згодна з пропозиціями Росії, то я сильно сумніваюся, що вона має юридичні підстави для скорочення поставок. Фактично, в політичному плані, і під час її головування у «Вісімці», цей курс здається сумнівним.
Небезпека полягає в тому, що деякі українці у верхньому рівні влади не усвідомлюють власної сили в тому, що Україна володіє мережею газопроводів. Звички слабкості не повністю зникли, цього потрібно позбутися і треба розумно, але твердо стояти на своєму. І я вірю, що в цьому випадкові Європа зрозуміє українську позицію.
