Старшого наукового співробітника Центру досліджень конфліктів оборонної академії Великої Британії Джеймса Шерра добре знають в українських політичних та експертних колах, які займаються питаннями безпеки й оборони. Британський аналітик чудово знається на всьому, що відбувається в Україні. На відміну від західних дипломатів і натовських чиновників, він може сказати, що думає Захід про процеси в Україні. Раніше він в інтерв’ю «Дню» висловив сумнів у тому, що підписаний провідними політичними партіями України, спікером Верховної Ради та Президентом України Універсал національної єдності забезпечить досягнення закладених у ньому цілей. Це зараз здійснюється на наших очах. Які проблеми зараз стоять перед Україною після того, як новий уряд не скористався шансом переходу до вищого етапу відносин між Україною й Альянсом? Як уряд виконує взяті в Брюсселі обіцянки з формування позитивного іміджу НАТО серед українського населення? Чи зможе український Президент протистояти збільшеній ролі прем’єра? Яку роль може і повинна відіграти колишня прем’єр-міністр у боротьбі, що розгортається між владою й опозицією? Про це розказує в інтерв’ю «Дню» британський аналітик.
— Що Україна втратила, не скориставшись шансом перейти до вищого рівня співпраці з НАТО — Плану дій з отримання членства в Альянсі?
— На мою думку, від моменту зникнення можливості створення нової «помаранчевої» коаліції зник шанс переходу України до ПДЧ цього року. Але не обов’язково — в майбутньому. Ніхто в НАТО, хто має здоровий глузд, не підтримуватиме такого важливого кроку, як ПДЧ, поки не стане абсолютно ясно, куди рухається Україна та чи існує повний консенсус між Президентом і урядом щодо головного політичного курсу України. І це дуже розумно.
ПДЧ загалом має дуже великі переваги для України або для будь- якої країни, яка справді прагне інтегруватися в євроатлантичні структури та хоче стати членом НАТО. Крім того, ПДЧ дає переваги навіть для отримання членства в Європейському Союзі.
Міністр оборони Анатолій Гриценко правильно сказав, що в ПДЧ головні питання — внутрішні, які є найскладнішими й об’єднуючими, перехід через які дозволить Україні розвиватися згідно зі стандартами євроатлантичної спільноти. Йдеться про демократизацію, підзвітність, бюджетний контроль, модернізацію адміністративної структури. Без цих змін ресурси не потраплять до людей, які їх потребують. Держава не працюватиме ефективно, і тому не буде справжньої безпеки. Реформи сектора оборони та безпеки не матимуть значення, якщо не будуть реалізовані названі вище реформи. ПДЧ якраз охоплює перераховані проблеми. ПДЧ надає людям у будь-якій країні кандидату справжні стимули та підтримку, що потрібні для вирішення цих складних проблем. Із цього погляду, не має значення, чи це буде 2006, 2007 або 2008 рік. ПДЧ міг би бути дуже вигідним для України. Звісно, якщо Україна не хоче вступати ні в НАТО, ні в ЄС, тоді від ПДЧ мало користі.
— Чи не може ховатися за цим кроком уряду Януковича бажання взагалі не виконувати реформ, які передбачаються в ПДЧ?
— На мою думку, Віктор Янукович хоче відродити багатовекторну політику, але на дуже твердій основі. Президент Путін неодноразово повторив цього року, що на міжнародній арені поважають лише сильних. В. Янукович як українець розуміє наслідки цих слів для України. Мені здається, український прем’єр розуміє: якщо Захід втратить інтерес до Києва та якщо зникне його підтримка, то Україна опиниться в постійно невигідній позиції по відношенню до Росії, і він не хоче цього.
Проблема, що постала, має три різновиди. По-перше, в оточенні Януковича є люди, погляди яких стосовно Росії є більш-менш реалістичними та значно більш прихильними, і, я би навіть сказав, значно диференційованими, ніж погляди самого прем’єра.
Друга проблема полягає в тому, що Янукович сам і його люди мають погане уявлення про Захід. Вони переоцінюють наші оцінки геополітичного чинника України. Вони недооцінюють наші оцінки внутрішнього чинника України. Ми вважаємо, що найбільша проблема безпеки України полягає у відносинах між політикою та бізнесом в Україні. Відродження норм ери Кучми в галузі адміністрування й фінансування поглиблює цю проблему. У результаті Партія регіонів ненавмисно робитиме великі промахи та помилки, таким чином справляючи надзвичайно погане враження на Захід.
Третя проблема полягає в тому, що навіть Янукович недооцінює серйозність проблем між Україною та Росією. Янукович помилково вважає, що Віктор Ющенко створив проблеми з Росією. Проблема ж полягає в тому, що Росія почувається сильною та вважає, що Україна — слабка. Безрозсудні поступки посилять позицію Росії й заодно ослаблять здатність Заходу допомогти Україні, особливо, коли ці поступки стосуються таких критичних чинників, як власність на трубопроводи, євроатлантичну інтеграцію та вступ України в СОТ.
— Якщо продовжити тему НАТО, то цікаво почути вашу думку про те, яким може бути шлях України до Альянсу, з огляду на нинішню ситуацію в країні? Один із російських політологів Дмитро Тренін сказав, що шлях України до НАТО зовсім відрізнятиметься від польського та балтійського шляхiв.
— Тренін має слушність — Україна не схожа на Польщу. Польща є країною, яка завдяки своїй історії має самовпевненість, що її бракує Україні, дуже сильне відчуття своєї ідентичності, чого не має Україна, а також глибоку впевненість у тому, що Росія ніколи не матиме позитивного впливу в Польщі. Україна є дуже суперечливою та розділеною країною. Якщо ця суперечність не зменшиться, якщо Україна не створить об’єднувальної ідеї та не визначить, чого вона хоче, вона не зможе приєднатися до НАТО без ризику спричинити серйозні внутрішні проблеми в країні. Тому я ніколи не був прихильником швидкого вступу України до НАТО. Я завжди казав, що Україна може вступити до Альянсу так швидко, як це можливо. А це вимагає лідерства та здатності переконувати суспільство. Навіть якщо тільки західна частина України розуміє вигоди членства в НАТО, цього недостатньо. Якщо це зрозуміють політики й бізнесмени зі східної України, тоді країна може бути переконана в необхідності членства в НАТО.
— Чи вірите ви в те, що Янукович виконає свою обіцянку про надання позитивного іміджу НАТО?
— Поки що ні. Він ліквідував міжвідомчу комісію з питань євроатлантичної інтеграції. Він також скорочує бюджет на ті сфери, де це якраз необхідно. Скорочуються статті бюджету, що передбачені не лише на інформування громадськості про НАТО, а й на реформування Збройних сил, а також виконання державних програм. Найбільш чутливою програмою є будівництво житла для військовослужбовців. Відомо, що існує зв’язок між наданням житла, подальшим скороченням Збройних сил і репутацією міністра оборони й армії. Отже, політична боротьба i політичні ігри — понад урочистими обіцянками та нагальними потребами. Немає сумніву, що таке існує.
— Після поїздки Януковича до Брюсселя міністр закордонних справ Борис Тарасюк сказав, що Президент має інструменти для реалізації зовнішньої політики. Що ви думаєте про це? Чи має зараз Ющенко якісь важелі впливу для здійснення й управління зовнішньою політикою країни?
— На жаль, важелів у Президента мало. Україна ще не стала суспільством, яке керується законом, нормативними документами, зобов’язаннями й угодами. Українське суспільство керується владою та грошима. Партія регіонів має владу і гроші. Президент Віктор Ющенко мав би зрозуміти, що, підписавши Універсал національної єдності, він здав основні важелі Віктору Януковичу та Партії регіонів. Якщо він навіть перетворить РНБО на агресивний політизований інструмент а-ля Порошенко, він не виграє. Він не поверне собі назад втрачені позиції, а лише таким чином допоможе регіонам звинуватити його в паралічі та хаосі. Але якщо Президент перетворить РНБО на сильний та політично нейтральний і поважний інструмент, тоді він зможе поставити деякі бар’єри й зберегти деякі президентські прерогативи.
— Чи може Тимошенко стати секретарем РНБО і таким чином, як кажуть деякі експерти, посилити позицію Президента?
— Перш, ніж вона стане секретарем РНБО, треба поставити кілька запитань. Якою фактичною владою вона володітиме? Невже можна повірити, що люди Президента не встромлятимуть їй палиці в колеса, як це було раніше? Яким буде результат зіткнення її волі та реальної влади Партiї регіонів? Можливо, обидва програють, але як вона виграє? Як це сприятиме її іміджу?
Новий етап сум’яття та безладдя буде подарунком тим в Україні, хто переконаний, що Тимошенко є небезпечною особистістю, і тим на Заході, хто вважає, що Україна є мішком невиліковних проблем. Сила Тимошенко в тому, що вона не заражена владою. Її роль полягає в тому, щоб вести боротьбу з корупцією, свавіллям держави та зубожінням населення. Для цієї мети вона повинна вести хрестовий похід проти парламентського імунітету. Її сила збільшуватиметься, коли Регіони почнуть здійснювати помилки. Країна пам’ятатиме, що лише 32% голосували за Януковича, — і люди усвідомлять, хто винен.
— Що, на вашу думку, Україна заплатила або ще заплатить Росії за досягнуту угоду про поставки російського газу до кінця року за ціною $95, а наступного року — орієнтовно за $130?
— Дві мети дуже важливі для України. Вона повинна зберегти суверенітет над своєю енергетичною системою. І водночас вона повинна реформувати та модернізувати свою енергетичну систему. Існують дві відмінності між українським і російським енергетичним сектором. З одного боку, український сектор є більш нетранспарентним, темнішим, гірше керованим, аніж російський. А з іншого — російський енергетичний сектор працює в інтересах Росії, а український працює проти інтересів України. Це два найважливіші пріоритети, що стоять перед Україною. Вона має важіль впливу на Росію, оскільки сьогодні і наступні 10 років Україна буде транзитною мережею 80% російського газу. Адже головна вигода для російського «Газпрому» полягає в тому, що українські трубопроводи дозволяють дешево постачати газ до Європи. Ніхто не чекає, що Росія має намір заробляти гроші на продажу газу Україні. Російський ринок розташований в Європі. Усе, що зараз росіяни роблять, усі аргументи про ринкову ціну призначені для досягнення однієї мети — взяти під контроль увесь український енергетичний сектор і трубопроводи. І щойно Росія досягне успіху, вона продаватиме Україні газ за значно меншими цінами, ніж ринкові. Якщо Україна отримуватиме дешевший газ, але ціну на газ доведеться перепризначувати кожні чотири місяці, Україна стане заручником Росії у цій грі.
Висловлена позиція належить автору і не обов’язково збігається з думкою британського уряду.
