Сьогодні 40 днів після смерті Джеймса Мейса — нашого колеги і друга
Амстердам, Париж, Варшава, Будапешт, Прага, Лондон, Мадрид, Тель-Авів, Єрусалим, Берлін, найвіддаленіші куточки США, Канади, Австралії. Українські люди від Президента, голови Верховної Ради, міністра оборони, представництв МЗС України в багатьох державах, представництва ООН, громадських та державних організацій до простих людей в Україні та всьому світі з жалем, скорботою, непідробним жахом відгукнулися на передчасний відхід із земного життя Джеймса Мейса. Знаю, що особливо відчутною ця втрата стала для тих, хто особисто знав мого чоловіка й не міг його не любити. Неможливо без щирого зворушення читати телеграми свідків голодомору, з якими вони звернулися до голови міської ради п.Омельченка з проханням поховати Джіма на Байковому цвинтарі. Це найменше, що вони могли зробити для нього. Ці рядки пропікають болем. Я вдячна усім, хто відгукнувся на смерть Джіма, хто намагався мене підтримати й підтримує у важкому горі. Я й не намагатимуся назвати усіх поіменно, їх тисячі. І мільйони тих, хто застиг у німому горі, почувши про непоправне. Зворушує й дає надію те, що такий резонанс викликав відхід з життя не публічного політика чи відомого лідера, а по суті приватної людини, яка не досягла ніяких державних чи публічних відзнак, а просто чесно й самовіддано працювала в ім’я України, на благо України й по суті стала Громадянином світу, того світу миру, взаєморозуміння, взаємоповаги між різними народами, про який він мріяв і у створення якого вірив. Його вважали своїм захисником баски, вірмени, поляки, американці та іракці. Джеймс був гуманістом і просто теплою, сонячною людиною. Свій біль я не можу розділити ні з ким, це моя ноша. Проте я усвідомлюю, що поки живе пам’ять про Джеймса, доти він живе, страждає, бореться й доти він щасливий.
Особлива моя подяка Ларисі Івшиній, головному редактору газети «День», і всім працівникам газети «День», які взяли всі клопоти з поховання Джеймса МЕЙСА. У тому стані розгубленості й безпорадності, в якому я перебувала, ця допомога є безцінною. Спасибі вам, дорогі мої, за підтримку, увагу, допомогу. Спасибі Національному університету «Києво- Могилянська академія», який Джеймс так любив, у випускників якого фанатично вірив, вважаючи, що це справжнє майбутнє нашої землі — непідкупне, світле й достойне.
З листів, телеграм, телефонних дзвінків постає Джеймс, якого я не знала. Ця сукупність поглядів, вражень, любові, реакція на його журналістську, наукову та громадську діяльність — ще одна колосальна спадщина, яку він залишив, і вона має стати доступною для всіх людей доброї волі. Може, найбільший урок Джеймса — людина всупереч обставин, трагічних поворотів долі може досягнути найсвітліших вершин духу. Джім був сонячною людиною. Запам’ятаймо його таким.
Панахида відбудеться 11 червня о 12 годині на Байковому кладовищі.
