Туніс, Єгипет, Ємен. Наступна — Сирія, зростає напруженість у Лівії, Алжир зачаївся в очікуванні подальшого розвитку подій. Можновладців у багатьох країнах буквально охопила паніка. Їхні дії нагадують рефлекторне бажання в останню мить зробити щось, щоб не допустити фатального для них розвитку подій.
Як зазначає американський мозковий центр Stratfor, король Йорданії Абдалла II вирішив розпустити уряд і наказав сформувати новий кабінет. Вочевидь, те, що це відбувається саме зараз, не випадково — хашемітська монархія в Йорданії спостерігає за розвитком подій у Єгипті. При цьому Йорданія аж ніяк не Єгипет.
Там поводяться з опозицією зовсім інакше, ніж це робив єгипетський уряд. Уряд Йорданії застосовує до опозиції м’якший підхід. Політичне крило «Братів-мусульманів», Фронт ісламської дії визнаються в Йорданії легітимною політичною організацією, хоча Фронт все ще бореться за адекватне представництво в парламенті.
Влада Ірану, що відчуває наслідки міжнародних санкцій, різко підвищила ціни на бензин і дизельне паливо, але після подій у Тунісі різко загальмувала й оголосила про нові форми допомоги бідним. Президент Казахстану Нурсултан Назарбаєв раптово прийняв рішення не проводити референдум щодо продовження президентських повноважень до 2020 року й запропонував провести дострокові вибори цього року, скоротивши тим самим свій президентський термін на два роки. Уся ретельно продумана й підготовлена кампанія народного волевиявлення щодо продовження його повноважень зупинена на повній швидкості.
Рішення президента Казахстану відмовитися від референдуму заплановано не було. Воно було прийняте з урахуванням масових протестів населення з вимогами зміни влади, що спалахнули в Єгипті, вважає німецький політолог Олександр Рар. Такий досвідчений політик як казахстанський лідер зрозумів, що затіяв дуже ризиковану гру і його цілком може чекати доля туніського президента, а можливо і єгипетського.
Річ не в тім, що в Тунісі, Єгипті й інших країнах президенти надто затрималися при владі. Це чинник суб’єктивний, хоча й має певне значення. Набагато важливіше те, що в минулому вельми шановані лідери абсолютно втратили відчуття реальності й ухилялися від розв’язання проблем, що виникали й загострювалися, за допомогою посилення свого авторитаризму, що інколи набував рис тоталітаризму. Втомився не лише народ від бідності, безправ’я, повсюдної корупції, а й еліта. Національні багатства концентрувалися в руках однієї або декількох родин, найчастіше або самого лідера, або дуже близьких до нього. Кому таке могло сподобатися? Проблеми з елітою, такою є специфіка більшості режимів у арабських країнах, виливаються в проблеми з армією, яка там є гарантом стабільності режиму.
Конфлікт еліт, його глибина й гострота виливаються в масові протести на вулицях і площах. У Єгипті можна по днях спостерігати, як вагається найвище армійське керівництво. То солдати йдуть з вулиць, то знову з’являються, навіть стріляють, а наступного дня дають можливість провести демонстрацію з двома мільйонами учасників, а потім на перехрестях встановлюється бронетехніка, але солдати лише спостерігають за тим, що відбувається. Якщо в якийсь момент армійська верхівка прийме рішення подібне до того, що прийняли їхні колеги в Тунісі стосовно місцевого президента, це неминуче прокотиться громовим відлунням далеко за межами арабського світу.
Характерним є прогноз президента Академії геополітичних проблем, відставного генерала російської армії Леоніда Івашова. В інтерв’ю португальському агентству Lusa він заявив: «Повторення єгипетських і туніських подій у Росії неминуче, але вони можуть набути іншого характеру. Коли влада й люди є противниками, радикальні зміни неминучі. Залишається дізнатися, буде це в формі насильницького повстання чи влада знайде в собі мужність перейти до радикальних реформ. Поки що влада не принесла нічого хорошого ні для кого, вона робить усе, щоб блокувати розвиток партій і громадських рухів».
Ще однією особливістю подій у Північній Африці є загроза ісламського фундаменталізму. При цьому ніхто не хоче замислитися над загрозою фундаменталізму російського. Адже в умовах значного загострення внутрішніх протиріч влада й опозиційна до неї еліта саме в цих радикальних ідеологіях можуть намагатися знайти розв’язання проблем, що виникли. Але це — шлях у безвихідь, і приклад Ірану є підтвердженням цього. Якщо не піти шляхом радикальної демократизації суспільства, все інше приведе в глуху безвихідь.
КОМЕНТАР
Еял ЗІСЕР, професор Центру Даяна при Тель-авівському університеті:
— Заворушення в Єгипті були несподіваними і є викликом системі. І тепер залишається чекати, як усе завершиться. Поки що система відбивається.
Зараз складно робити прогноз. З одного боку — молоді дуже відважні люди, а з другого боку — дуже сильна система. Я не говорю про президента Мубарака, а саме про режим. Справді, я не знаю, просто неможливо, щось загадувати в даний момент.
Якщо демонстранти мобілізуються і продовжуватимуть протести упродовж наступних днів, то режиму буде дуже складно вижити. І навпаки, якщо владі вдасться придушити демонстрації, то вона зможе ще протриматися деякий час. Але причини і приводи до заворушень залишаються, нікуди не щезають. Тобто після припинення протистояння дуже скоро знову може статися вибух.
Що стосується уроків революції в Тунісі, а тепер і в Єгипті, всі сусідні режими мають підстави турбуватися. Разом з тим я не думаю, що після названих вище революцій в цьому регіоні буде більше демократії, свободи слова. Західним же країнам залишається лише спостерігати за розвитком ситуації. Їхні можливості дуже обмежені, тому вони не можуть втручатися. Окрім того, не їм вирішувати, яким має бути майбутнє цього регіону. А відносно заклику глави Білого дому США Барака Обами, мовляв президент Єгипту має піти у відставку, у людей виникає запитання: якщо ви виступаєте за демократію, то де ж Сполучені Штати були до цього, коли Мубарак був сильним і режим був стабільним? Іншими словами, США мають взяти на себе частину провини за ситуацію, яка виникла в Єгипті.
Я не виключаю ймовірності ісламізації країни після повалення режиму Мубарака, але це може статися у віддаленій перспективі.
