Після видання «Екстракту 150» — добірки найбільш знакових, на думку редакції, матеріалів за всі роки діалогу «День» — українське суспільство, ми зрозуміли, що розмова має бути продовжена. Адже дві палітурки та майже дві тисячі сторінок вмістили в себе далеко не всі прикметні публікації, які виходили в «Дні», які стали цінними для нас та викликали відповідний імпульс з боку суспільства. «Чотири томи «Екстракту» — це продукт-реакція на стан суспільства, певний супровід інтелектуального читача,» — пише в передмові до «Екстракту +200» Лариса Івшина.
У цьому контексті Форум видавців у Львові — особлива подія для «Дня». Не лише тому, що там ми представляємо наші нові книги, зокрема, минулого тижня в Дзеркальній залі Палацу Потоцьких дебютували 3-й та 4-й томи «Екстракту». І не лише тому, що в переліку найбільш знакових видавничих проектів минулого року «Екстракт+200» згадується двічі: упорядник двотомника, головний редактор «Дня» Лариса Івшина нагороджена грамотою клубу «Львів-Замок» Міжнародної організації «Zonta International», а також персональною відзнакою членів журі. А ще й тому, що в коридорах та залах Палацу мистецтв та Палацу Потоцьких ми маємо нагоду поспілкуватися з авторами, партнерами та однодумцями газети, а також тими, кого, згідно з передмовою, ми прагнемо супроводжувати і хто так само незмінно супроводжує нас — нашими читачами. Цього року серед них виявилося чимало тих, хто передплачує «День» ледь не з першого дня виходу газети, та не оминув своєю увагою жодного з одинадцяти видань із нашої бібліотечної серії. Свою прихильність до «Дня» ці бібліотекарі, викладачі, науковці, посадовці пояснюють по-різному. Однак, очевидно, що всі вони, не зважаючи на вік чи професію, прагнуть «іти до школи» в глобальному смислі цього вислову, в тому смислі, котрий закладено в малюнок Анатолія Казанського, який прикрашає четвертий том «Екстракту+200».
Одним із перших покупців двотомника «Екстракт+200» на львівському Форумі став пан Володимир СМУТОК, інженер, що нині мешкає в Дрогобичі. Він розповів, що з газетою «День» познайомився завдяки своєму тестю, колишньому деканові історичного факультету Дрогобицького педагогічного інституту (тепер це університет), а от повну бібліотеку газети пан Володимир зібрав власноруч.
— Мене цікавить правдива українська історія. Колись, коли я запитував у своєї мами, хто воював в УПА, то вона казала: «усі грамотні люди», маючи на увазі не лише тих, хто вмів читати-писати, а й тих, хто знав правдиву історію. Не радянську, а правдиву. Історію сьогодні не знають не лише звичайні громадяни, а й академіки та професори. Моя мама була польського виховання, а батько був вихований після 39-го року, на прикладі власної сім’ї я можу стверджувати, що різниця між вихованням дорадянським та післярадянським — колосальна. Коли Людмилу Черняхівську-Старицьку запитували як можна охарактеризувати Лесю Українку одним словом, то вона відповідала так: «Благородство». Так само я можу сказати й про свою маму. На жаль, наш народ неграмотний — у тому сенсі, в якому говорила про це моя мама. Дуже добре сказав про постгеноцидність Джеймс Мейс. Зважаючи на ту ситуацію, в якій сьогодні опинилася Україна, громадяни повинні вчитися і бути грамотними людьми. Безграмотна людина не може зробити вибір, — стверджує пан Володимир. І зайві підтвердження його міркуванням не потрібні.
Науковий співробітник Львівської національної наукової бібліотеки ім. В. Стефаника (відділ рукописів) Марія ТИМОШКО розповідає, що знайома з «Днем» ще з середини 90-х років — відтоді вона почала регулярно читати газету.
— З погляду науковця-дослідника можу сказати, що в газеті трапляються дуже ѓрунтовні матеріали, багаті, а їх подача — серйозна. Найбільше мені імпонують рубрики історичного характеру, однозначно цікавить також хроніка. А «Бібліотека газети «День» додає сили виданню. За освітою я журналіст, та мене тішить, що газету творять не тільки журналісти, а й історики та фахівці інших галузей.
Так само, ще з минулого тисячоліття, читає газету священик Володимир ГЕНСЬОР. Він навіть стверджує, що Форум видавців для нього — це найперше приїзд «Дня» з новими книгами:
— «День» — це єдина українська газета, яка варта свого імені, тому й читаю її чи не від перших днів її виходу. За освітою я інженер, і мені імпонує логічний виклад думок, — тому в газеті мене особливо приваблює якісна аналітика. Окрім того, я маю всю збірку книг видання, а сьогодні додав до неї ще два нових томи «Екстракту».
Ще один наш постійний львівський читач — Володимир ЗАЛУЦЬКИЙ, начальник відділу міжнародної політики та соціального розвитку Національного університету «Львівська політехніка». Він так само «йде до школи»... разом зі своїми студентами.
— Тримаю в руках «Екстракт+200» і з нетерпінням чекаю моменту, коли матиму змогу повністю прочитаю книгу, у матеріалах якої стільки людяності та нових ідей. Книги «Дня» — це для мне добра можливість тримати найцікавіші і найкорисніші матеріали завжди під рукою — вдома чи на роботі, щоб звертатися до них особисто чи скеровувати студентів, — каже Володимир Залуцький.
Думки, що ми представляємо нижче, висловили автори, читачі, дописувачі та друзі «Дня». Та, перш ніж перейти до серйозних та ѓрунтовних міркувань, пропонуємо вам невеличку поетичну «купюру». Вірш, який доктор наук, великий шанувальник та читач газети (так він характеризує себе сам) Петро Шкарбюк присвятив «Дню» вірш, що став несподіваним, але ефектним завершенням львівської презентації.
Світло знань і натхнень
Дарує нам «День» —
Як життя многоликий,
На ідеї великий —
Адже напрям державний
Кожен автор тут славний
Перечитуєм знов: Лосєв,
Райхель чи Сюндюков
Тисячна, Козирєва,
Романов,
І Кралюк, і Ключковська,
й Стуканов,
і Констанкевич Ірина.
Та вона не єдина!
Івшина тут королева, тож
шануй її, місто Лева!
І Ларису, і весь колектив
Стрічі нашої це лейтмотив.
Хай же сяє вам «День»
Де йде річ,
Хоч на нас насувається ніч.
Ірина КЛЮЧКОВСЬКА, директор Міжнародного інституту освіти, культури та зв’язків із діаспорою Національного університету «Львівська політехніка»:
— «День» — це інституція, яка працює на українську перспективу. Як свідчення, в «Екстракті +200» означено ключові проблеми, над якими українці повинні працювати для того, аби вибудовувати нову гуманітарну парадигму. Особисто для мене ця газета є плацдармом для обміну цінних думок, а її головний редактор — не тільки людина високого інтелекту. Я завжди порівнюю Ларису Олексіївну з Омеляном Пріцаком, який реалізував ідею українознавчих студій у Гарварді, заклавши там міцний фундамент для вивчення україністики.
Я люблю багатьох авторів «Дня». Але особливо цінно, що в «Екстракті +200» зібрано статті покійного Сергія Кримського та інтерв’ю з ним. Коли читаєш його публікації, що називається, від номера до номера, — це, звичайно, добре. Та коли його розмірковування зібрані докупи, ти наче зблизька бачиш ВЕЛЕТНЯ і МУДРЕЦЯ! Також імпонує, що в новому «Екстракті» окремим розділом пропонуються акції «Дня», де йдеться і про наш «Сад світового українства». Власне, акції «Дня», ініційовані Ларисою Олексіївною, є ніщо інше, як робота з суспільством.
Я дякую газеті, що вона поширює «здорові» знання! Дякую, що я зокрема маю змогу писати у видання про світове українство і подолати стереотип, мовляв, українців 46 мільйонів. А насправді нас 46 плюс 20 мільйонів! Останні, живучи поза Україною, творять фантастичні діла! Важливо, щоб Україна про це знала! Тоді вона себе буде відчувати сильнішою і багатшою, адже за її межами теж знаходиться потужний український інтелект. Одним словом, Міжнародний інститут освіти, культури та зв’язків із діаспорою Національного університету «Львівська політехніка» має в особі газети «День» великого друга!
Петро КРАЛЮК, проректор Національного університету «Острозька академія»:
— Десь два місяці тому мені вдалося відвідати Німеччину. Я жив у сім’ї, яка не дотягувала до того, щоб належати до середнього прошарку суспільства, а, отже, я мав можливість побачити країну не, що називається, «згори», а «знизу» чи «збоку». Одного разу господарі, в яких гостював, завели мене в Лейпцизький університет, де, до речі, є своя книгарня. Вона справила на мене велике враження. Уявіть собі книжковий магазин на кілька поверхів: на першому розміщена художня література і подарункові видання, на другому — дитяча, а третій відведений під наукову. Що найбільше впало в око? Товсті книжки. Я не бачив книги, яка би мала 150—200 сторінок... Як мені пояснили в одному з тамтешніх видавництв, якщо надходить рукопис написаний на менш, ніж двісті сторінок, редакційна рада його не приймає. І, знаєте, стало дещо образливо за нашу країну, де видання у чотириста сторінок вважаються товстими. А от «Екстракт +200» якраз європейське видання: об’ємне, бездоганне з поліграфічної точки зору... Але справа не стільки в об’ємності чи поліграфії, як у змісті. Я би хотів звернути увагу ось на що: Лариса Івшина з її творчим колективом, видавши «Екстракт +200», зробили своєрідний зріз сучасної України, сучасної української суспільної думки, беручи до уваги історичні аспекти. Це — добре! Бо, на жаль, доводиться констатувати, що історії своєї ми не знаємо. За нас писали історію: росіяни, поляки, представники інших європейських народів. Якщо й українці писали рідну історію, то часто бувало так, що її диктували нам «згори». Тепер, очевидно, настав час замислитися над своїм історичним минулим. І приємно те, що газета «День» подає саме такі контраверсійні статті, які дають можливість поглянути на минувшину з нашої позиції. Це ж стосується і новітньої історії і новітніх героїв, наприклад, Сергія Кримського. Мені здається, якби не було газети «День», то про Сергія Борисовича мало б хто знав... Переконаний, що «Екстракт +200» читатиметься із задоволенням і насолодою.
Сергій РОМАНОВ, вчений секретар науково-дослідного інституту Лесі Українки Волинського національного університету:
— Те, що робить «День», подібне до того, що робила Леся Українка в 1900-х роках — письменниця намагалася розбудувати український культурний простір. Уявіть: на дворі 1906 рік. Проблеми з українським виданням «Южные записки» в Одесі, зокрема, там немає українського редактора. І Леся Українка, перебуваючи на Кавказі, дає телеграму до матері, в якій пише, мовляв, попри свої хвороби і фінансові труднощі погоджується очолити той часопис — щоб видання не втратило український дух і, зрештою, просто не зникло. На жаль, сьогодні стоїть та сама проблема — незалежного українського простору: інтелектуального, культурного, інформаційного... Власне, цю серйозну проблему намагається розв’язувати «День».
Ще мені згадався славетний Діоген, який інколи зі своєї бочки вилазив і ходив із ліхтарем, «шукаючи людину». А газета «День» намагається ту нову людину, оперту на національні цінності, сформувати.
Ірина КОНСТАНКЕВИЧ, проректор із навчально-виховної роботи Волинського національного університету ім. Лесі Українки:
— У нашому університеті «День» представляє себе фотовиставками та своєю Бібліотекою. Тому сьогодні я би хотіла проілюструвати, як наші студенти сприймають газету і ту широкомасштабну діяльність, яку вона розгорнула. В університеті ми провели соціологічне опитування серед студентів-філологів та журналістів. Дуже цікавими і слушними виявилися їхні спостереження. Причому хочу наголосити, що це — те покоління, яке не уражене вірусом радянського рабства, тому вони сміливо, вільно й незаангажовано пишуть. Ось витяги із деяких відгуків:
— «День» — газета, що має істотну територію впливу;
— книжки із серії «Бібліотека газети «День», особливо, обидва «Екстракти» треба розглядати як підручники для студентів факультету журналістики;
— єдина газета, яка має неоукраїнське спрямування і є ідейно стійкою;
— називають «День» елітарним і стильним виданням;
— книжки «Дня» — універсальна енциклопедія.
І насамкінець зачитаю фрагмент відгуку від третьокурсниці Аліни Микитюк: «Екстракт +200» — динамічний монтаж фільму «Україна», режисером якого є ми самі. 200 знакових статей — кадри, наповнені радісними, тривожними, неочікуваними моментами з нашого життя: голоси тих, хто не мовчав у хвилини збайдужіння, звернення до свідомості українців... Це — наочне узагальнення наших перемог і поразок. Тому нехай видання стане підгрунтям для побудови України ХХІ століття».
Йосип ЛОСЬ, професор, завідувач кафедри зарубіжної преси та інформації Львiвського нацiонального унiверситету ім. Івана Франка:
— Мені хотілося бути одним із перших покупців третього та четвертого тому «Екстракту» на Львівському форумі видавців, тому що я регулярно читаю «День», використовую газетні статті на лекційних та семінарських заняттях зі студентами, а також сам час від часу дописую в це видання. Я читаю чимало різних газет, але маю зазначити, що «День» виходить на певний синтез, що розтривожує уяву, думку, розум і, головне, вірить у гуманістичну візію України та світу. Мені важливо, що «День» мав і має поважну автуру. Говорю, зокрема, про світлої пам’яті Сергія Кримського. «День» — це та преса, яка би мала домінувати у всіх областях України. У кожній області має бути свій «День», і тоді Україна матиме і місяці, і роки, і тисячоліття.
Ігор ДЕРЖКО, радник голови ЛОДА, завідувач кафедри філософії та економіки Львівського національного медичного університету ім. Данила Галицького:
— Читаю газету «День» від часу її заснування. «День» мене приваблює передовсім об’єктивністю у реагуванні на події, ѓрунтовним науковим підходом в аналізі нашої та світової історії та матеріалами філософського спрямування, що змушує думати не лише над сьогоденням і минулим, а й формувати моделі майбутнього. Я вдячний газеті «День» за підбір матеріалів, які формують справжнього українського читача, роблять його інтелектуалом і громадянином. Маю багато книжок із «Бібліотеки «Дня», зокрема «Україна Incognita», а також збірки публіцистики Джеймса Мейса, якого я, до речі, знав персонально, з яким спілкувався, перед громадянською та інтелектуальною мужністю якого я схиляю голову. Загалом маю сказати: якби на українському медіа-ринку більшість видань були такими як «День», то українець був би інакшим, а Україна перебувала б зараз на іншому рівні розвитку.
Андрій ДОМАНСЬКИЙ, викладач Львівського національного університету ветеринарної медицини та біотехнологій ім. Степана Гжицького:
— Купую газету «День» щодня. А тут, на Форумі видавців, передплатив. На мою думку, це зараз єдина в Україні державотворча газета, яка піднімає питання минулого нашої країни — і трагічного, і героїчного. Читаючи «День», завжди вирізаю ті статті, що мене цікавлять, і їх немало. До речі, загітував щонайменше двадцятьох своїх співробітників і знайомих також зробити передплату «Дня», бо вважаю, що «День» треба не тільки читати, а й бути активним розповсюджувачем його ідей.
Ярослав ЛЯЛЬКА, львівський історик:
— Постійно читаю газету «День», бо на сьогодні це найкраща українська газета. Серед авторів газети — добрі політологи, історики та фахівці з економіки. А кожен п’ятничний номер — це енциклопедія української історії, культури та політики. Вже маю книжки з вашої «Бібліотеки» — «Апокрифи Клари Гудзик», «Дві Русі» та «Україна Incognita». Тепер купую ще й «Екстракти».
Святослав МАКСИМЧУК, народний артист України, актор Львівського національного академічного драматичного театру ім. Марії Заньковецької:
— Газету «День» я періодично читав упродовж року, але останні два місяці читаю щодня. На мою думку, на сьогодні це єдина газета, яка дає відповідь майже на всі ті пекучі запитання, що хвилюють мене особисто, — починаючи від великої політики і завершуючи культурою та рідним словом. А це те, без чого немислима велика держава. Шкодую, що запізно передплатив «День».
Роман ЛУБКІВСЬКИЙ, поет, перекладач, публіцист:
— На жаль, Україна сьогодні досі не має еліти. А «День» намагається сформувати те, що колись буде елітою. Бо, аби стати елітою, не досить просто назвати себе так. Треба прочитати всього Франка, проаналізувати всю нашу історію і взяти для себе гасло робити все в міру своїх сил і можливостей. Колись президент Масарик кував Чехословаччину як державу за рахунок малих діл. Ми, люди, які люблять великі справи, великі шуми, великі зібрання, великі маніфестації, а «День» робить справу тим, що підтримує малі ініціативи, кидає на обговорення важливі теми. Думаю, я нікого цим не здивую, але з усього того, що друкує газета, найбільше мені імпонує позиція Івана Дзюби, Ліни Костенко, тих людей, які не відходять від вселюдського, гуманітарного напрямку.
Любомир СЕНИК, літературознавець, літературний критик, громадський діяч, професор Львівського національного університету ім. Івана Франка, дійсний член НТШ:
— Я є річний передплатник газети «День». Це, на мою думку, єдина в Україні українська газета. «День» робить велику справу, відроджуючи пам’ять. Усі окупаційні влади, які були в Україні, робили все, щоби нам затерти пам’ять — щоби ми не знали, звідки ми і хто ми. Зараз ми ввійшли в критичну смугу, і дай Боже нам вистояти в наступі на вільне слово. Але ми повинні триматися разом, бо якщо розбіжимося по різних закутках — партіях і громадах, то поодинці нас знищать.
Олег НЕМЧИНОВ, начальник Головного управління промисловості та розвитку інфраструктури Львівської ОДА:
— Читаю «День» з 2004 року. А приваблює мене ваша газета передовсім балансом та критичністю оглядів на різні події життя України — як за часів помаранчевої влади, так і зараз. І цей баланс, напевно, і є найголовнішим — принаймні для мене, вашого постійного читача. Щодо «Бібліотеки «Дня», то маю, на жаль, лишень одну вашу книжку, але дуже її люблю — «Війни і мир, або Українці — поляки: брати/вороги, сусіди...»
Богдан КОЗАК, народний артист України, актор Львівського національного академічного драматичного театру ім. Марії Заньковецької, лауреат Національної премії ім. Тараса Шевченка:
— Читаю «День» щодня. Чому? Бо ваша газета відкриває очі на всі проблеми сьогодення, подаючи різні точки зору, вона не є безапеляційною, адже завжди вислуховує і одних, і других, створює на своїх шпальтах дискусійний майданчик. «День» цікавий мені також своєю прекрасною рубрикою «Культура», яка охоплює найважливіші події, що відбуваються в Україні. Мене, як актора і педагога, тішить те, що в цьому виданні я завжди можу прочитати ѓрунтовну рецензію на виставу, цікаве інтерв’ю. На мій скромний погляд, «День» є найпотужнішою газетою в Україні.
Сергій СТУКАНОВ, аспірант філософії Донецького національного університету, учасник Острозького клубу вільного інтелектуального спілкування молоді:
— Як на мене, однією з проблем нашого суспільства є не лише те, що ми погано знаємо історію. Історія насправді дає відповіді на ті запитання, які ми їй ставимо. А попередня доба, попередні десятиріччя призвели до того, що ми навіть не хможемо поставити історії адекватні запитання. А газета «День» і на своїх шпальтах, і, зокрема, в цьому виданні занурюється в історію, ставить запитання і шукає на них відповіді. І це важливо, адже відомо, що наше уявлення про історію формує наш сучасний світогляд і, відповідно, встановлює орієнтири для майбутнього.
Василь ЛИЗАНЧУК, доктор філологічних наук, професор Львівського національного університету ім. І. Франка:
— Не було б ні «Бібліотеки газети «День», ні самої газети, якби у головного редактора та працівників редакції не було б відчуття україноцентризму. Як на мене, це є найголовнішим підѓрунтям для творення такої толерантної публіцистики, якою наснажений «День». В Україні журналістський професіоналізм полягає не лише в тому, щоб красиво писати, а й тому, аби бути патріотом, громадянином, який здатний відстоювати національні інтереси.
Любов Янків-Вітковська, доцент «Львівської політехніки», кандидат фізико-математичних наук:
— Читаю газету з 1996-го року. Того року я була в складі ініціативної групи, що відкривала в Національному університеті імені Івана Франка кафедру астрофізики. Ми хотіли розказати про це світові, адже кафедра астрофізики була закрита в цьому університеті ще перед війною, тому для групи науковців це була визначна подія. Тоді тільки київський «День» на це відгукнувся, і для нас це було дуже важливо. Саме з того часу я й читаю «День».
Сергій ГЛУЩЕНКО, Запоріжжя:
— «Екстракт +200«— це наслiдок духовного копання «Дня» в своiй бiльш нiж десятирiчнiй спадщинi... Дуже хотiлося б, аби хтось iнший виконав цю роботу- зiбрав усе яскраве надруковане «Днем» за десятирiччя та видав його за власний кошт. Але це, розумiємо, поки що зостається в «форматi мрiй»...«День» знову й знову докладає чимало зусиль, аби бути побаченим , почутим та бути корисним у вiдродженнi (оновленнi) України!
