Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Емансипація фемінності як шлях до стабільної демократії

5 березня, 2004 - 00:00

Iз наближенням свята 8 березня традиційно змінюється формат і змістовне наповнення національних медіа: у цей день обкладинки всіх журналів і газет рясніють яскравими жіночими фото, статті розповідають про долі видатних жінок або про дружин видатних чоловіків України. Від «сильної половини» лунають яскраві компліменти, які саме у цей день сприймаються найприродніше та з найбільшою прихильністю. 8 березня ми маємо унікальну нагоду, так би мовити, повернутися в матріархальні часи, тимчасово не зважати на патріархальність нинішнього сьогодення.

Ця традиція до тимчасової «реабілітації» фемінності відбувається поряд із усе відчутнішими новими соціокультурними тенденціями, здатними змінити гендерні засади у такій підкреслено чоловічій галузі суспільного буття, як «мистецтво можливого». Мова йде про помітне «ожіночення» стилю політики…

Попередній етап політичної генези українського суспільства, який позначився слабкою присутністю жінок у органах законодавчої та виконавчої влади, характеризувався очевидним парадоксом — стиль політики в умовах відсутності «партії жінок» не став більш «мужнім», а навпаки, був малопрогнозованим, непослідовним та екстраверсивним.

Поява в Україні іменних передвиборчих блоків iз жінками на чолі, збільшення «жіночих квот» у загальних партійних списках, виникнення партійних брендів iз фемінним профілем, а також політична емансипація сучасної жінки — це об’єктивні тенденції. Вони віддзеркалюють як підвищення загального рівня політичної конкуренції в Україні, так і еволюційний перехід від «екстремальної» до стабільної фази розвитку, з гуманнішими правилами політичної гри.

Зміна ідейних акцентів у стратегіях сучасних політичних об’єднань, а також популярність «неполітичних» ідеологій («зелені», захисники прав жінок та дітей) — це, по суті, запит на людиноцентризм, який природно асоціюється із функцією жінки в суспільстві. Із правом на здоров’я, безпеку та освіту, гармонією поміж макро- та мікрокосмом людського існування. Тож жінки в політиці стають усе більш затребуваними й органічними.

Упродовж століть у Європі, та й у всьому світі, існувала радикальна й специфічна традиція, за якою жінці — політичній діячці судилося або забуття, або героїзація, тобто вибір у рамках архетипів або «Клари Цеткін і Рози Люксембург», або «Надії Костянтинівни Крупської».

Сьогодні така фатальність вже не є актуальною. Ми крокуємо шляхом, який втілює надію, що політика для сучасних жінок перестане бути «жертовною» та непритаманною загальноприйнятим уявленням про роль жінки в суспільстві, а політична практика — занадто жорсткою для сприйняття людиноцентричних i матріархальних цінностей. Жінка й політика стають все органічнішими поняттями, які здатні до збагачення одне одного.

Тому хотілося б побажати українським жінкам, незалежно від того, цікавляться вони політикою чи ні, щоб їхня особлива роль у суспільстві завжди була політичною, тобто визначальною, яскравою, такою, яка засвідчує розвиток та сприяє вдосконаленню.

Зі святом вас, любі жінки!

Володимир СЕМИНОЖЕНКО, радник Президента, академік НАН України
Газета: