Післязавтра — третій тур виборів президента України. Дуже хочеться написати — ...і останній. Хочеться, щоб ці вибори закінчилися. Щоб як політики, так і їхні виборці розібрали барикади й повернулися до мирного життя.
Хочеться також, щоб і ті, й інші повернулися з виборчого «бою» вже в новій якості. Енергія вулиць повинна переплавитись у нову якість української політики, — мабуть, саме це має стати головним результатом президентської кампанії 2004 року.
За яких суспільно-політичних умов має формуватися майбутня влада і опозиція? Які першочергові завдання постануть перед переможцями і тими, хто програв? Наскільки безповоротний прискорений «помаранчевою революцією» процес становлення в Україні громадянського суспільства? Якими мають бути нові професійні стандарти вітчизняного політичного класу? Зрештою, якої якості владу і опозицію ми отримаємо після виборів? З цими запитаннями «День» напередодні голосування 26 грудня звернувся до своїх експертів.
Якої якості владу й опозицію ми отримаємо після виборів?
Андрій ЄРМОЛАЄВ, директор Центру соціальних досліджень «Софія»:
— Після 26 грудня ми отримаємо на першому етапі символічну владу. Це пов'язане з тим, що переможець — а тут шанси вищі у Віктора Ющенка — буде змушений вирішити триєдине завдання. Завдання перше — підтвердження свого бажання продовжити лінію на консолідацію. Ця лінія не може бути обмежена тільки переговорами серед політичного класу. Я вважаю, що формат тільки певного «круглого столу» або консенсусу політичних еліт буде сигналом до консервативного підходу. Оскільки зараз украй важливо зберегти позиції тих соціально-економічних груп, які були активними в ході перетворень. А це, крім політичного класу, національний капітал усіх рівнів, який також повинен отримати за підтримки президента майданчик для формулювання своїх позицій щодо майбутньої політики та свого бачення взаємовідносин бізнесу та влади, держави та капіталу. Повинна отримати свій майданчик і свій голос «громадська палата» — тобто представники громадських організацій, які, як виявилося, набагато ефективніше й динамічніше розвиваються та більше виражені зараз, ніж, наприклад, політичні партії, які потонули в революційній пучині та швидко перебудовуються. Вони не чекали такої динамічної політичної структуризації суспільства.
Друге завдання — формування нової команди в оновленій «партії влади». Я застосовую цю метафору свідомо, оскільки йдеться про ті політичні сили, які будуть готові співпрацювати з президентом по всій вертикалі. Це завдання непросте, оскільки чи є ця велика кількість прихильників Ющенка, прихильників революційної команди прихильниками курсу, який запропонує Ющенко, — це предмет серйозного діалогу. Йдеться про формування і власного уряду, і нового кадрового складу державно-корпоративного сектора, і нової бюрократії в системі виконавчої влади. Це завдання ускладнюється ще й тим, що уряд, який має формувати Ющенко разом із парламентом, очевидно, працюватиме в форматі одного політичного року.
Третє завдання — це формування нових регіональних команд. Воно також непросте, бо його вирішення відбуватиметься на тлі підготовки до реформи самоврядування. Отже, має йтися не тільки про формальну лояльність людей, яким довірятиме новий президент, а й про те, щоб ці команди були перспективними та мали власне підґрунтя в регіонах, мали можливість конвертуватися в реформовану систему управління і, відповідно, в нові статуси після появи феномена місцевих «урядів», зміцнення позицій рад, перерозподілу системи контролю над державними регіональними програмами.
Тому ми матимемо справу з переходом від символічної влади до влади реальної. Я дуже сподіваюся, що цей перехід буде досить керований і що реальна влада в результаті (думаю, цей процес закінчиться десь у середині 2005 року) оформлена та реформована і в кадровому відношенні і щодо типів і норм поведінки, буде більш прозорою, орієнтованою на велику відкритість перед суспільством.
Що стосується опозиції, то вона, на відміну від попередніх, буде більше підготовленою до політичної боротьби, більш консолідованою. Вона вже сьогодні володіє і медійними, і фінансовими ресурсами, має економічну опору, регіональні прив'язки. Треба також враховувати, що 2006 рік, рік парламентських виборів, — це, за правилами боксу, бій-реванш. Тому на тлі формування нової влади та нової солідарної партії влади ми матимемо справу з самого початку вже з готовою до бою опозицією, яка вже має чітку позицію щодо економічної політики, регіональної політики та нових ідеологічних символів. Думаю, що на порядку денному опозиції буде, звісно ж, регіональне питання, причому в жорсткішій формі, ніж та формула, яку використовуватиме Ющенко. Для Ющенка, очевидно, на першому місці буде формат самоврядування, для опозиції — новий регіоналізм і економічний федералізм, про що заявив Янукович.
Опозиція збереже також значення «російського питання». Я сумніваюся, що нова опозиція віддасть це питання знову тільки лівим силам. По-друге, ця опозиція буде консервативна за характером, оскільки, попри те, кого з учасників своєї коаліції Ющенко залучатиме до співпраці, все ж консервативна з популістською лівизною позиція буде відображена насамперед у новій опозиції.
Я думаю, що нова опозиція шукатиме підтримку насамперед у великого, монополістичного за типом капіталу, який надто побоюється так званої другої хвилі ліберальних реформ, демонополізації, посилювання правил гри на внутрішньому ринку, і який поки не зацікавлений у високій прозорості економіки. Тому він об'єктивно буде замовником консервативних сил, які експлуатуватимуть тези про необхідність ще одного перехідного періоду, зміцнення державних механізмів регулювання економіки.
З гіркотою можу сказати, що ці вибори маргіналізували комуністичний рух. Із гіркотою — тому що якраз зараз формується дуже хороший порядок денний для нового комуністичного руху — цивілізованого, вибудуваного, інтелектуального. І мене дивує беззубість нинішньої Компартії. Напевно, це не їхній час. Напевно, 2005 — 2006 рр. стануть для них роками перебудови: і партійної, і кадрової, й ідеологічної.
Якщо ж говорити про інші ліві сили, то, крім соціалістів, я більше не бачу перспективних політичних груп, які можуть грати на лівому полі. Лідер СПУ Мороз зараз, вочевидь, виступатиме як достатньо жорсткий політичний партнер нової влади.
Ірина РОЖКОВА, голова департаменту політичної соціології Європейського інституту інтеграції та розвитку:
— Думаю, ми отримаємо якісно нові і владу, й опозицію. Бо змінилися умови, як у першому, так і в другому випадку. Мені дуже подобається в Олександра Зинов'єва — це філософ, якого свого часу видворяли з Радянського Союзу за дисидентство — одна думка, що вже неодноразово підтверджувалася: на місці старої зруйнованої системи виникає максимально близька до неї нова. У цьому випадку ми можемо говорити про те, що система влади в Україні суттєво підірвана. І наша сьогоднішня опозиція, якщо вона прийде до влади, отримає не зовсім ту владу, на яку вона розраховувала та яка була ще до «оранжевих» подій. Вони зіткнуться з проблемами, які примусять їх змінюватися.
А що стосується опозиції, то й гіпотетична опозиція в особі Януковича та всі, хто випаде з цієї системи влади, ніколи не пробували себе як опозиція, тому це вже буде з усіх поглядів нова якість. Плюс — нова свідомість громадян. Тобто умови для функціонування нових влади й опозиції якісно змінюються. А ось уже наскільки кожна зі сторін буде адекватна новим викликам, наскільки вона зможе зорієнтуватися та запропонувати щось професійне, цікаве, нове й інтелектуальне, — цікаво поспостерігати. Без сумніву, якщо не зміняться правила парламентських виборів, то весь центр інтересів, впливу, боротьби зміститься в цей простір. Тобто майбутні парламентські вибори стають головною ставкою в політичному полі. І це також цікаво, бо це колективна гра.
Віктор НЕБОЖЕНКО, політолог:
— Я не думаю, що після 26 грудня на нас чекають якісь кардинальні зміни. Це будуть ті самі люди, ті самі політичні сили. Просто вони групуватимуться, швидше за все, навколо керівництва Верховної Ради. Тобто специфіка буде не в якості, а в розстановці політичних сил. Частина народних депутатів вийде з колишньої пропрезидентської більшості, але не дійде до «Нашої України». Дуже модним стане створення центристських фракцій, які претендуватимуть одночасно на золоту, срібну та бронзову акції. Я сподіваюся, що протягом півроку ми почуємо про якісь нові імена, тому що, на жаль, однією з сумних закономірностей як цієї складної виборчої кампанії, так і «оранжевої революції» є те, що вони не висунули ні нових ораторів, ні нових політиків. Тепер тільки одна надія — на те, що нова конфігурація Верховної Ради та нові політичні сили зажадають появи нових людей. Якщо цього не станеться, доведеться чекати 2006 року.
Що стосується нової опозиції, то я не думаю, що це буде одна конфігурація. Таке об'єднання вимагає могутніх лідерів, могутнього політичного менеджменту, що технологічно дуже непросто. Тому будуть дві опозиції — навколо СДПУ(О) (вона використовуватиме тему недостатньої демократії нової влади) та навколо Партії регіонів (тема федералізації). А голосуватимуть вони всі залежно від економічних інтересів. Третьої опозиції в особі лівих, я думаю, найближчим часом не буде. Вони, швидше за все, приєднуватимуться або до тієї, або до іншої опозиції — залежно від того, про яке питання йдеться. І я думаю, що це буде дуже весело та незвичайно.
Команди Януковича та Ющенка сформувалися в умовах того, що в президента залишалися колосальні повноваження та прерогативи. А нині ми переходимо до парламентсько-президентської республіки, де цього не буде. Іншими словами, хоч хто б переміг 26 грудня, він не зможе вже принципово виконати ні свої програмні зобов'язання, ні зобов'язання перед своїм оточенням. Це трохи незвичайна ситуація. І я не можу знайти аналогій у сучаснiй політології Заходу або країн третього світу, — коли гра починається з одними правилами, а закінчується з іншими.
Костянтин МАТВІЄНКО, корпорація «Гардаріка»:
— Якщо переможцем стане Віктор Ющенко, він діятиме вже в нових суспільно-політичних умовах. У першу чергу це стосується значно вищого рівня прозорості місцевої влади у порівнянні з тим, що ми зараз маємо. Тобто засоби масової інформації та елементи громадянського суспільства матимуть на владу більший вплив і зможуть краще контролювати її діяльність.
Що стосується професійного рівня тієї влади, яка може сформуватися після виборів, то тут, звичайно, залишається дуже багато питань. Що відбулося із прийняттям закону про політреформу, відомого під номером 4180? Український політикум, що старіє, спробував буквально відгородитися «китайським муром» від суспільства. Ситуація дуже дивна. З одного боку, ми спостерігаємо процеси демократизації та становлення елементів громадянського суспільства, з другого — бачимо, що саме політики намагаються максимально убезпечити себе від суспільних впливів. Що я маю на увазі? Закон №4180 передбачає, що й Верховна Рада, й місцеві ради обиратимуться на п'ять років. Таким чином, вплив суспільства зменшується в кількісному вираженні на двадцять відсотків у порівнянні з нинішнім (оскільки зараз законодавча влада переобирається раз на чотири роки). Соціально-політичні зміни відбуватимуться набагато динамічніше, ніж змінюватиметься представницька влада. Мало того, вибори відбуватимуться в загальнонаціональному виборчому окрузі суто за пропорційними списками. Тобто, за образним висловом Президента Кучми, ми отримаємо парламент, так би мовити, депутатів з Хрещатика. Тому що регіони будуть мінімально представлені в парламенті, адже саме партійна бюрократія центрального рівня впливатиме на формування партійного списку. Тому такі зустрічні процеси не сприятимуть поліпшенню якості влади.
Але є й позитивні моменти. Все ж таки за цей час досить багато людей сформували свої вимоги до влади вже з погляду інтересів власного бізнесу. Тому я думаю, що значний вплив крупних корпорацій, зацікавлених у прозорому веденні своєї бізнес-діяльності, сприятиме поліпшенню якості влади.
У нещодавньому голосуванні Верховної Ради щодо внесення на порядок денний питання про рішення Київської міської ради про передачу земельних ділянок у Пущі-Водиці не взяли участь деякі депутати з «Нашої України». Отже, мабуть, ці депутати й отримали там земельні ділянки. Це вже питання про моральну якість влади, яку ми отримаємо після виборів...
Що стосується майбутньої опозиції, то зараз всі будуть прагнути увійти все ж таки до влади. Відповідно, опозиція явно поступатиметься владі за якістю. Думаю, знадобиться ще щонайменше півроку, щоб, по-перше, утворилася опозиція, а по-друге, щоб вона спромоглася працювати в умовах сучасного, більш відкритого суспільства. Насправді опозиції зараз буде дуже важко запропонувати суспільству якісь цивілізаційні зміни у світлі того, що певний час вони будуть монополізовані саме владою. Тобто влада користуватиметься на цьому первинному етапі більш високою підтримкою суспільства. А оскільки ті, хто зараз будуть переходити в опозицію, просто не готові до діяльності в умовах відкритого суспільства, не готові користуватися лише інформаційними ресурсами (вони звикли до адміністративних, силових), то їм буде на перших порах надзвичайно важко. Думаю, опозиція буде формуватися з тієї молоді, яка нині вийшла на майдани та яка заперечуватиме саме право старого політикуму на активне здійснення ним влади.
