Жорстка позиція красноярського губернатора Олександра Лебедя
щодо поховання відходів ядерного палива українських АЕС на ввіреній йому
території змушує Україну шукати інших варіантів розв’язання проблеми.
Відпрацьоване ядерне паливо за міжнародними правилами має
повертатися до країни-виробника — Росії, де з нього вилучаються всі корисні
елементи, а радіоактивне «сміття», що залишилося, має бути поховане навіки
на території країни-споживача — України. Не маючи свого могильника ядерного
«сміття», згідно з міжурядовими угодами, Україна вивозила відходи палива
АЕС на зберігання на ядерний об’єкт Красноярськ-47. Це «задоволення» не
з дешевих: лише для Запорізької АЕС воно обходилося щороку в $ 60 мільйонів.
Але й цього генералу Лебедю здалося замало, й він звинуватив Україну в
тому, що вона начебто сплачує ціну втричі нижчу за світову. Можливо, таким
чином генерал вирішив набирати очки напередодні президентських виборів
в Росії...
На Запорізькій АЕС, прогнозуючи стан справ на перспективу,
пошуком прийнятних проектних рішень зайнялися ще 1993 року. Тоді ж звернулися
до Держкоматому України з пропозицією про спорудження на майданчику АЕС
сухого сховища відходів ядерного палива (ССВЯП) за проектом однієї американської
компанії. Його вибрали, виходячи з ліцензованих наявних на той момент варіантів
і можливостей організації вітчизняного виробництва компонентів ССВЯП.
Будівництво сховища перебуває в завершальній стадії. Сховище
являє собою вистелений величезними бетонними плитами майданчик, на якому
встановлюються контейнери й обладнуються за прийнятою в усьому світі технологією.
За твердженням фахівців, це абсолютно безпечно впродовж 50 років. Серед
незаперечних його переваг — абсолютно сухий метод зберігання.
За словами генерального директора ЗАЕС Данко Білея, у будівництві
лише в Україні було задіяно більш ніж сорок НДІ та підприємств, створено
лінію з виготовлення контейнерів. Здійснено, щоправда, поки що лише на
імітаторі, випробування всього циклу робіт.
На використання сховища треба отримати міжнародну ліцензію.
Працівники АЕС сподіваються, що сховище стане до ладу вже нинішнього року.
Подібні сховища планується спорудити й на інших українських атомних станціях.
Енергодарці як «першопрохідці» готові надати допомогу у розв’язанні всього
комплексу оргпитань, ліцензування, узгоджень і дозволів.
Якщо Росія не змінить своєї жорсткої позиції в ядерних
відносинах з Україною, наша країна без особливих труднощів може знайти
партнера з переробки та поховання ядерних відходів в інших ядерних країнах.
Не виключається можливість побудови могильника ядерного «сміття», отриманого
після переробки відходів, і в Україні. Звичайно, не в дніпровських пісках.
На думку деяких фахівців Запорізької АЕС, серед можливих місць для такого
могильника можна назвати саркофаг Чорнобильської АЕС або покинуті уранові
шахти. Звісно, після всебічного вивчення та обгрунтувань всього комплексу
питань безпеки.
