Сьогодні Україна, як і вся планета, відзначає День захисту людей похилого віку. До чергової дати, за дослідженнями геронтологів, країна підійшла з показниками, м’яко кажучи, нерадісними: кожен п’ятий житель перейшов 60-літній поріг, кожен п’ятий із цього числа — самотній і така ж кількість із них потребує сторонньої медико- і соціально побутової допомоги (так званий український феномен трьох «п’ятірок»). Якщо оцінювати здоров’я цієї категорії громадян за «шкалою» Всесвітньої організації охорони здоров’я (що визначає його повну душевну, фізичну і соціальну рівновагу), то жодного немолодого українця назвати здоровим не можна. Більш того, в середньому, на кожного з них припадає по 4—5 одночасних хронічних захворювань. При цьому, за даними Інституту геронтології, офіційна статистика «нездоров’я» удвічі нижча ніж реальна для міст і вп’ятеро — для сільської місцевості, а 26% городян похилого віку та 33% мешканців села взагалі протягом року не звертаються за медичною допомогою. П’ята частина 80-літніх потребує допомоги психотерапевтів.
«Як рекомендує ВООЗ, для гідного вирішення проблеми, на медико-соціальну допомогу людям похилого віку необхідно відраховувати близько 8% ВВП», —зазначає провідний науковий співробітник Інституту Віра Чайковська. Країни з низьким та середнім рівнем прибутків, за її словами, виділяють близько 4%, Україна ж… 2,7%. На сьогодні на надання допомоги стареньким необхідна практично така ж сума, в яку обходиться за рік вітчизняна охорона здоров’я. Та оскільки країна переживає депопуляцію (на тисячу людей «припадає» 15 померлих і всього тільки 8 новонароджених) і за загальним рівнем смертності знаходиться в першій «п’ятірці» Європи, — говорить фахівець, — пріоритетом через цілком зрозумілу причину є боротьба з материнською і дитячою смертністю, а також підтримка здоров’я чоловіків: ще один український феномен полягає в тому, що до пенсійного віку не доживає кожен третій із них. Виходячи з вищесказаного та враховуючи прогнози на 2050 рік, — збільшення кількості людей похилого віку в чотири рази, особливо різке збільшення (з 2,2% до 7,5%) стариків (цілком зрозуміло, що чим чисельнішою буде ця категорія, тим більше буде хворих) — 49% працездатного населення, м’яко кажучи, не позаздриш.
Потрібно нагадати ще про одну проблему: загострення у цих людей психічного стану та «сплячих» досі недуг через втрату соціального статусу, які фахівці називають «пенсійною хворобою». Не всі люди похилого віку, як зазначає професор кафедри соціальної роботи та педагогіки КНУ ім. Т. Шевченка Наталія Дем’яненко, можуть змиритися зі зміною ролі й престижу в суспільстві, порушенням екології особистості (втратою взаємозв’язку з оточенням внаслідок сліпоти чи глухоти), переважно вони не встигають за бурхливим розвитком зовнішнього світу, що продукує відчуття неповноцінності, а часом — і агресію. З другого боку, «нестерпність» старих людей часто призводить до розвитку геронтофобії у молодих. Крім того, як вважає доктор філософських наук Володимир Паніотто, Україні властивий пострадянський пережиток — люди сприймалися як додаток до народного господарства, оцінювалися з погляду корисності суспільству, і навіть термінологія була відповідною: наприклад, «дефіцит трудових ресурсів». Через це у наших людей із роками та втратою працездатності розвивається песимізм. Людина похилого віку, зі слів заступника директора Інституту геронтології Геннадія Бутенка, і в більш цивілізованих, ніж наша, країнах, відчуває себе «незатишно». Однак, з його слів, на Заході чітко відпрацьовано механізми реабілітації та відповідне фінансове підкріплення останніх дозволяє старіти активно: подорожувати, займатися спортом… Вже не кажучи про строге ставлення до працевлаштування немолодих людей: роботодавець не має права «викинути» людину тільки через невідповідну вікову категорію, певні робочі місця на підприємствах розраховано на потенціал людей похилого віку. А в Україні таких, як, наприклад, академік НАН Борис Патон, який у свої «за сімдесят» любить промчати на водних лижах та не страждає на віковий песимізм, можна перерахувати буквально на пальцях.
Цього року закінчує роботу п’ятирічна програма «Здоров’я людей похилого віку», на майбутнє підписано ще дві програми, головними пунктами яких є турбота про цю категорію населення. «Прописані» в них тези, як зазначають фахівці, — конкретні і добре продумані. Одне тільки «але»: зі слів Віри Чайковської, вони не підкріплені фінансово. Захищати свої інтереси та підтримувати одне одного старикам доводиться своїми силами: кілька років при Раді організацій ветеранів функціонує волонтерський рух, що об’єднує на сьогоднішній день уже близько 100 тисяч чоловік.
