24 лютого в культурно-мистецькому центрі Національного університету «Києво-Могилянська академія» у Києві відбулася презентація диску «Дух не вмирає, дух не згаса» за участю кобзарів Тараса Компаниченка, Тараса Силенка та його сина Святослава, барда Едуарда Драча, гурту «Гринджоли», Фоми та Олега Скрипки. Власне, усі вони — учасники фестивалю помаранчевої революції, зініційованого фронтменом «ВВ». Фестиваль відбувався щоночі просто неба на імпровізованих сценах біля Кабінету Міністрів, Адміністрації Президента, Верхової Ради. «Чомусь дуже холодно, вітряно, незатишно було під ранок. Часом пальці примерзали до струн бандури чи гітари, — говорить Тарас Компаниченко. — Тоді ми виливали на руки гарячий чай, гріли їх у рукавицях і грали далі. Здебільшого співали пісень, що піднімали дух: «Гамалію» Тараса Шевченка, «Дивувалась зима» Івана Франка, «Чи то буря, чи то грім» Осипа Маковея, гайдамацьку «Пісню про Саву Чалого»... Також виконували власні твори: Олег Скрипка — «Козацьку» й «Весну», «Гринджоли» — вже культову «Ми разом, нас багато», Фома — «Не спи, моя рідна земля», «Проміння»...». Як з’ясувалося, Фома саме за цей період написав п’ять нових композицій, хоча загалом за весь рік пише близько десяти! Каже, все через сильні, глибинні емоції, що відчував тоді. Ті події сприйняв як боротьбу за власну свободу, моральні цінності й культурні пріоритети. Така позиція була й у решти співаків. Музиканти називають себе, як і людей з Бродів, Охтирки, Смілої, невсипущими «мурахами» та «бджолами» революції.
Гуртом зазначають, що не поспішали із виданням диску. Хотіли пережите осмислити вповні. До виходу десятків піратських компіляцій ставляться іронічно. Разом з тим зазначають, що серед офіційних «помаранчевих» альбомів є кілька цікавих і вартісних. Переконані, що саме час відмежувати кон’юнктуру від карбування правдивих емоцій та фіксації цілющої позитивної енергії. Пригадують, коли співали поміж людьми, відчували дух борців за свободу України в різні часи. Так і виникла назва «Дух не вмирає, дух не згаса». Тепер кожен повернеться до свого традиційного репертуару: середньовічних, барокових, ліричних та рокових творів... А виданий СD буде ще одним штрихом до тих пам’ятних днів у листопаді—грудні минулого року. «Ми всі перемогли! Я радий за наш народ! — підсумовує Олег Скрипка. — Але мої власні інтереси — перемога української культури, якісної та стильної... І за це ще поборемося!»
