Про VI національний чемпіонат напишуть якщо не монографії, то автореферати. Адже вперше він проходив під егідою Професіональної футбольної ліги. Не секрет, що в масі учасників найбільш професіональним загоном здаються тренери. Спробуємо відстежити, крізь долі декого з них, основні тенденції заключних турів.
Віктору Пожечевському в мелодіях полтавської фієсти, мабуть, і не спаде не думку заздрити Валерію Яремченкові та тим паче Валерію Лобановському щодо темпів виконання "медальних" завдань у "Шахтарі" й київському "Динамо" відповідно. Донецький клуб було повернуто на другу сходинку, вкупі з Кубком країни, справді, за один сезон. Яремченко розкріпачив здебільшого не ним набраний "матеріал", ліквідував стихію дворічної конкуренції за місця в "основі" на принципах. І "вагонетка" повезла ту "срібну руду", яка на тлі найбільшої кількості забитих м`ячів і не здалася межею можливого для цього персоналу.
"Ворксла" тільки на перший погляд сенсаційно вирвала в червневих турах "бронзу" в куди досвідченішого (в подібних заняттях) "Дніпра". Так, три десятки ігор - надто мало для новачка вищої ліги, щоб розірвати тутешні традиції. Проте це для нас із вами спринт. А для Пожечевського навпаки. Він-то взяв цю команду в глибинах конкуренції за... другу лігу. Й зрештою переніс уміння дертися нагору крізь сезони й примхи ротації в коридорах обласної влади на здатність не згубити запас кисню на завершальних відрізках стаєрського забігу. За всіма ознаками, клуб мав би спіткнутися на "поважному" віці Івана Шарія, Ігоря Кислова, Івана Яремчука, Веліна Кефалова. Однак - встояв, і доволі впевнено.
... В Одесі відверто розчаровані. Може, конкретно Буряком. Узагалі-то дивно для такого маститого тренера, допустити сповзання з 2 - 4-го місць після першого кола (мінус сім очок від лідера) на сьому підсумкову сходинку (мінус 31!). Треба мати в блокноті якість судження самого Леоніда Йосиповича, щоб робити висновки про "змарнований" сезон "Чорноморця". Й не піддавати сумнівам фахову майстерність популярної людини. Варто згадати, як на зорі суверенних розіграшів ніхто інший як Леонід Буряк поїхав у відверто провінційний (за більшістю літніх видів спорту) Тернопіль і дав раду тамтешній "Ниві" в кращих традиціях ренесансу. А в рідній Одесі... Наважимося припустити, що після успішних 1995 і 96-го наставник надто переконав себе в талановитості підлеглих молодих гравців. А ті зайве експлуатували це враження.
