Голова апарату Держкомісії цінних паперів і фондового ринку Михайло Непран днями розповів журналістам про курйозний випадок. На зборах акціонерів одного з підприємств мали намір виключити людину, в якої були якісь розбіжності з керівництвом компанії. Тобто в неї, в рамках, здавалося б, ринкового підприємства, намагалися шляхом голосування відібрати освячену Конституцією країни приватну власність.
Утім, багато бід, характерних для сьогоднішнього фондового ринку нашої країни, зумовлені ні чим іншим, як хибним розумінням його значення в капіталістичному суспільстві, що, по суті, вже давно перетворилося на суспільство громадянське. У нас (і, можливо, на цьому перехідному етапі це абсолютно закономірне) фінансовий ринок розуміється переважно а) як засіб ідеологічної переорієнтації від колективістської до індивідуалістської моделі та б) як засіб підвищення добробуту, можливість заробітку (за даними генерального директора інвестиційної компанії «Конкорд капітал» Ігоря Мазепи, «повернення», тобто чистий прибуток інвесторів на фондовому ринку України, перевищують 35%). Під це підганяється і теорія. За словами Мазепи, фінансовий ринок — це лише те місце, де зустрічаються компанії-емітенти цінних паперів й інвестори, які збираються вкласти гроші та заробити. Але чи не став насправді фондовий ринок у розвинених країнах дієвим важелем впливу суспільства на економіку, а отже провідним демократичним інститутом країни? Адже через нього не тільки ділки бізнесу, а й домашні господарства і, головним чином, домашні господині своїми кровними центами голосують зі своїх комп'ютерів, які мають виходи на біржових брокерів, за ті чи інші галузі, корпорації або підприємства, забезпечуючи їм і їхній продукції популярність та інвестиції.
Думається, роль держави та суспільства полягає саме в тому, щоб створити учасникам ринку такі умови, за яких їхні егоїстичні інтереси могли б більш-менш збігатися з суспільними й так чи інакше сприяти зміцненню громадянського суспільства, що насправді має йти не шляхом галасливого протесту, а усвідомленого ринкового вибору. Наприклад, акції компанії А, викритої в шахрайстві або навіть у якихсь його ознаках, падають, і вона стає банкротом, а компанії Б, що сумлінно та якісно будує, злітають...
Схоже, така ідилія від нас ще далеко. Корпоративна культура в країні все ще на досить низькому рівні. Про це, за словами Мазепи, свідчить те, що лише 10% акціонерних компаній виходять на ринок позик, побоюючись, очевидно, розкривати інформацію про основних власників. Більш того, Україну час від часу стушують корпоративні конфлікти, що закінчуються силовими та часто абсолютно кримінальними захопленнями підприємств, у яких держава найчастіше займає позицію пасивного нейтралітету. Отже, такі конфлікти для неї вигідні насамперед тим, щоб під їх прикриттям поступово зайняти домінуючі позиції на фондовому ринку та нав'язувати його учасникам ті чи інші рішення. Не довго ходити й по приклади. У недавно проголосованому Верховною Радою Законі «Про цінні папери та фондовий ринок», що характеризується, на думку деяких експертів, як загалом новаторський документ, багато питань висвітлюються недостатньо глибоко, внаслідок чого значно розширюються регулюючі можливості Держкомісії, а отже — держави.
У чому тут полягатимуть державні інтереси? Хто їх визначатиме? І чи не конфліктуватимуть вони при цьому з інтересами суспільства? Нещодавно міністр економіки Арсен Яценюк стверджував, що слабкий розвиток фондового ринку знижує ризики економіки України в умовах нестабільності. А оскільки кінця-краю їй ще не видно, то чи не триматиме й надалі уряд цей найважливіший із ринків у чорному тілі?
Тим часом опитані «Днем» експерти — Віталій Мельничук (віце-президент компанії «Кінто»), Анатолій Федоренко (член ради Асоціації юристів фондового ринку), Дмитро Леонов (директор Інституту розвитку фондового ринку) такої загрози поки що не вбачають. На їхню думку, уряду треба насамперед добитися прийняття закону про господарські товариства (на цьому «День» також неодноразово наполягав), навести на фінансовому ринку елементарний порядок, що забезпечує непорушність дотримання прав власності, зробити інформацію про нього відкритою, а вже потім поступово повернути ринок під контроль саморегулюючих професійних організацій. Отаку дорожню карту пропонують українському фондовому ринку — цьому великому, але поки ще незграбному та не дуже розвиненому підлітку.
