Російський «Газпром», як то кажуть, не києм, то палицею добивається злиття газових монополістів двох країн, оскільки все ж таки розуміє, що українська ГТС — це найдешевший і найнадійніший шлях постачань газу до Європи. Із ним за економічними показниками не могли б конкурувати ні Північний, що будується, ні поки що легендарний Південний газовий потік. Але є ще й політичні установки. Росія не хоче мати конкурентів не лише на ринку продажу газу, а й на ринку транзиту. З платоспроможною Євпропою, що піклується про комфорт для своїх громадян, їй краще говорити тет-а-тет.
В українського уряду дещо інші інтереси й, відповідно, плани. Для нього найчіткіша диспозиція: максимально використовувати переваги, що створюються контрінтересами Європи та Росії щодо подальшої долі української ГТС. Якщо РФ погоджується лише на повне поглинання української труби, то Європа явно хоче зберегти суверенітет України над цим ресурсом. Тому Україна бачить найвигіднішим для себе проміжний варіант, що дозволяє зберегти хоча б дієздатність ГТС, і наполягає на створенні трибічного спільного підприємства з експлуатації цієї системи. Причому ситуація на європейському ринку газу змушує квапитися.
«Експлуатація в трибічному форматі нашої ГТС. Підкреслюю, що якщо протягом найближчих двох-трьох років не вирішити саме в такому форматі питання, то Україна залишиться без ГТС — вона буде просто нікому не потрібна», — говорив минулого тижня в інтерв’ю одному з телеканалів прем’єр-міністр України Микола Азаров. Він підкреслює, що не піде на продаж або приватизацію української труби: «Хіба корінь проблеми ГТС зараз у питанні приватизації або неприватизації? Так, Росія добудує Південний і Північний потоки, ЄС разом з Азербайджаном і Туркменістаном добудують «Набукко» й ще одну паралельну вітку — і Україна залишиться у безвиході», — говорив прем’єр про свій головний біль. Мабуть, він настільки неприємний, що змушує його мовчати про неодноразово висловлені раніше претензії до неправильної формули ціни російського газу, що боляче (незважаючи на наявну знижку) б’є й по українській промисловості, й по населенню, а отже, по рейтингах влади.
Але хоч би яким було майбутнє СП з експлуатації ГТС, «подвійним» або «потрійним», українська сторона не мала б виглядати в ньому найслабкішою й відверто залежною від партнерів ланкою. В уряді, мабуть, чудово розуміють, що для цього слід робити, — підвищувати капіталізацію «Нафтогазу України». Тому НАК, який завжди був дійною коровою уряду й бюджету, останнім часом надали чималі пільги. Як повідомляє Міненерговугілля, підприємства «Нафтогазу» 2010 року зменшили відрахування до державного й місцевих бюджетів на 33,6% проти 2009 року. Але при цьому внесок газівників до бюджетів країни навіть перевищив послаблений план і становив 103,2%. Проте фактичні бюджетні відрахування НАК виявилися на 1,8% менше, ніж 2009 року. Важливо, що на минулий рік припало й помітне пожвавлення української економіки. Отже, її попит на газ також істотно підвищився (зростання реалізації проти 2009 р. — 20,4%). У результаті минулого року «Нафтогаз» зумів освоїти близько 4,9 мільярда капітальних інвестицій, що майже на 35% більше, ніж за 2009 рік.
Треба визнати, що самостійні інвестиційні вливання України в газовий сектор у Європі не залишилися непоміченими. У середині цього місяця президент Єврокомісії Жозе Баррозу та президент Азербайджану Ільхам Алієв підписали спільну декларацію про постачання газу до Європи. «Це значний прорив. Ця угода підтверджує прямий доступ Європі до газу з Каспійського басейну, дозволяючи, таким чином, реалізувати проект Південного коридору», — заявив президент Єврокомісії. Але так званий Південний коридор — це, як то кажуть, палиця на два кінці. Особливо для України. Адже він передбачає як можливість будівництва ряду нових газопроводів, зокрема «Набукко», так і розвиток наявної інфраструктури в країнах-транзитерах, а отже, й в Україні (якщо переможе проект «White Stream»: по дну Чорного моря з Батумі до України).
У будь-якому разі «Нафтогазу» слід не зменшувати, як минулого року, а нарощувати видобуток власного природного газу. І, думаю, уряд мусив би сприяти його намірам отримати спеціальні дозволи на розробку нових нафтогазоносних площ. І ще одна порада: не можна плювати в колодязь, з якого добуваються іноземні інвестиції. Нагадаємо, що недавно вельми обізнаний в українських справах російський бізнесмен, голова ради директорів Національної резервної корпорації (НРК) Олександр Лебедєв, опублікував досить сердиту статтю у Financial Times. «На тлі заяв про дотримання всіх правил і законів у сфері бюджету та іноземних кредитів, — пише він у ній, — в Україні поширюються чутки про те, що чиновники найвищого рангу мають прихований інтерес, пов’язаний з операціями з природним газом, і зловживають своїми повноваженнями для власної вигоди у справах, що завдають збитку державній скарбниці». Добре, якщо це лише чутки, але й від них чимало шкоди.
