Сьогодні у Львові розпочинає роботу Міжнародний форум «Від безпеки України — до безпеки Європи. Виклики XXI століття», у якому беруть участь представники двадцяти двох країн Європи, Азії та Американського континенту. Організатори форуму — Рада із зовнішньої та безпекової політики у партнерстві з Центром ім.Разумкова, Міжнародним центром перспективних досліджень та Західною аналітичною групою — поставили перед собою завдання започаткувати дискусію на рівні відомих міжнародних експертів і провідних громадських діячів про роль України у системі європейської безпеки. У місті Лева експерти будуть обговорювати питання політичної, воєнної, економічної і енергетичної безпеки, міжнародноправові проблеми та нові виклики міжнародній і національній безпеці України та інших країн Центрально-Східної Європи. Очікується, що за результатами роботи дводенної дискусії буде підготовлено фахові рекомендації політикам країн ОБСЄ щодо гарантування безпеки у Центрально-Східній Європі.
Слід нагадати, що проведення безпекового форуму ініціювали провідні українські державні, наукові та громадські діячі 4 грудня 2009-го — у п’ятнадцяту річницю підписання Будапештського меморандуму про гарантії безпеки у зв’язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї. На думку більшості експертів, цей меморандум не надає Україні гарантій безпеки. І тому безпекове питання для України є досить актуальним, зважаючи ще й на те, що нова українська влада відмовилася під попереднього курсу на членство в НАТО, взявши напрям на позаблоковість.
Нинішнє геополітичне становище України, затиснутої між Організацією північноатлантичного договору та Організацією договору про колективну безпеку, викликає занепокоєння у переважної більшості експертів, багатьох політиків та простих українців. Адже перебування у вакуумі безпеки (іншими словами — в сірій зоні) породжує невизначеність, відчуття небезпеки для українців, які прагнуть бути повноцінною частиною Великою Європи, поділяти європейські цінності, стандарти життя, складовим елементом яких є й безпека громадян. Тим більше, що курс на інтеграцію в європейські та євроатлантичні безпекові структури був визначений ще 2003 року на законодавчому рівні народними депутатами, яким народ делегував своє право ухвалювати рішення, зокрема й у сфері безпеки.
Зрозуміло, що українці мають жити в безпеці і про це має піклуватися держава. Причому держава має використовувати будь-який наявний інструментарій, щоб українці почувалися безпечно. Навряд чи це може буде здійснено за умови, якщо Україна обере курс на позаблоковість і таким чином заморозить невизначеність. Також навряд чи може бути прийнятним для більшості українців курс на приєднання України до союзу з Росією та Білоруссю. Треба пам’ятати, що Росія фактично перебуває в стані війни з тероризмом на своїй території. І про це постійно нагадують теракти, які відбуваються ледь не щодня на Північному Кавказі, а також час від часу в інших точках російської держави.
Більшість українських експертів вважають, що обраний 2003 року курс не членство в НАТО є єдиним можливим варіантом, який справді надасть безпеку Україні, збереже її територіальну цілісність та суверенітет. А низький рівень підтримки українським населенням вступу України до Альянсу пояснюється тим, що влада фактично не змогла і не зуміла пояснити громадянам, чому саме такий курс є найбільш прийнятним для нашої держави. Окрім того, потрібно враховувати, що у старшого покоління досі живучі набуті за часів Радянського Союзу стереотипи про те, що НАТО є ворожим блоком. Це добре розуміють у Партії регіонів, яка скористалася необізнаністю і страхами пересічних українців, щоб прийти до влади. Але якщо нинішнє керівництво хоче вести український народ до Європи, то має подолати ці стереотипи, зокрема щодо Альянсу, й донести об’єктивну інформацію про Організацію північноатлантичного договору. І тоді, можливо, у багатьох українців виникне запитання до влади, чому для всіх нових держав — членів ЄС перепусткою до євроспільноти було членство в НАТО.
