Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Франція міняє шефа розвідки

11 лютого, 2000 - 00:00

Париж ніби підтверджує стару істину — різниця між дипломатією та шпигунством не настільки суттєва, щоб ці дві професії не вважати близькими. У всякому разі, вже повідомлено, що попередникові Куссрана Жаку Деватру запропоновано високий дипломатичний пост. Такий собі дружній взаємообмін між колегами. Власне, французи в цьому далеко не перші — не так давно МЗС Росії очолював колишній голова розвідки Євген Примаков, а історія США знає й президентів, тісно пов’язаних із ЦРУ. Очевидно у Парижа та Москви є щось спільне в традиціях, бо Куссран, як і Примаков, непогано обізнаний з Близьким Сходом та мусульманським світом.

В колах мас-медіа вже давно ходили чутки, що влада — і правий президент, і лівий уряд — мають дуже серйозні претензії до шефа розвідки. Серед причин називався, зокрема, торішній скандал навколо таємничої справи — спроби замаху на президента Югославії Слободана Мілошевича. Белград однозначно стверджував про прямі докази того, що заарештовані, причетні до цієї таємної справи, працювали на французьку розвідку. Абсолютно незрозуміла в цілому справа стала ще більш заплутаною, коли на початку цього року з’ясувалося, що, як мінімум, один із ув’язнених (всі п’ятеро — серби за національністю) дійсно має французьке громадянство. Раніше Париж категорично заперечував будь-яку свою причетність до цієї справи, і цим зазвичай усі коментарі на цю тему обмежувалися. Втім, скандал зі спробою замаху на Мілошевича, усунення якого від влади відверто вимагають від Югославії всі західні країни, був єдиним гучним промахом французької розвідки за останні роки. В той же час ніхто особливо не приховує, що різні види шпигунства, зокрема економічного, продовжують бути актуальними в повсякденному житті західних країн, а їхні інтереси зовсім не завжди збігаються.

Офіційна заява міністерства оборони Франції спростовує будь-які зв’язки між югославським скандалом та зміною голови розвідувальної служби. «Він занадто довго очолював це відомство», — говориться на офіційному рівні. І дійсно, Деватр керував французькими розвiдниками з 1993 року. А розвідка нічим особливим, крім деяких специфічних моментів роботи, не відрізняється від будь-якого іншого відомства, де, за західними стандартами, час від часу мають відбуватися ротації керівного складу.

Французька ж преса все одно вважає, що диму без вогню не буває.

Віктор ЗАМ’ЯТІН, «День», Париж
Газета: