Кожна нація має постійні величини, що визначають її самодостатність і неповторний профіль у багатоликому світовому співтоваристві. І вони ж водночас — наріжні петри, на яких тримається храм духовності.
Серед множини інших цю роль і місію в Україні доля поклала й на Івана Франка, 150-річчя від дня народин якого нині святкуємо — і якому, за рішенням ЮНЕСКО, надано всесвітового звучання.
Нам часто закидають схильність до крайнощів: коли вже когось ганимо, то понад міру, коли ж хвалимо, то теж через вінця. Мусимо визнати, що в тих закидах є відчутна дещиця правди.
Та стосовно Франка найвищі ступені глорифікації все одно не сягають верховин його величі. Прозаїк і драматург, поет і публіцист, економіст, учений-енциклопедист і крупний політик, перекладач, Іван Якович був і великим українцем, і достеменним європейцем, якого визнав сам Відень, канонізувавши на доктора філософії. Дослідники й упорядники його творчості планували убгати спадок світоча в 50, а згодом — і в 200 томів. Але й тих виявилося замало.
Без ревної апологетики та земляцького перебору в похвальбі скажемо: впродовж другої половини XIX століття, всього ХХ і дотепер за могутністю та масштабністю таланту й інтелекту, за сподіяним у духовній і науковій сферах Франкові годі й шукати рівню, й то не тільки в Європі.
Але дивна річ: при всіх цих чеснотах у нас цього титана впродовж століть намагалися чи то приглушити, чи підрівняти до місцевих величин.
Думалось, що 150-річний ювілей, нарешті, воздасть світочу. То паче нині, коли з такою гостротою постала проблема консолідованості нашого суспільства. Відтак, саме зараз, як ніколи, нам украй необхідний Іван Франко, котрий від першокроків прагнув до Соборності України, рішуче відкидаючи регіональні поповзи.
У жодному разі не применшуючи франківських урочистостей у Львові, все ж таки вважаємо, що справді вседержавного статусу це свято набуло б, аби такі акції відбулися насамперед у найпрестижніших залах Києва та ще Харкова, Донецька, Одеси, в інших містах України. Це б ще раз засвідчило в особі Франка об’єднуюче, соборне начало. А так, як не крути, а нинішні свята набули дещо регіонального відтінку.
Ми, фундатори «Українського форуму», переконані, що пошанування такого велета повинне мати всеукраїнський, вседержавний рівень. І — не тільки. Хіба не мав би за честь Відень належним чином вшанувати І. Я. Франка?
У зв’язку з викладеним вище, вважаємо за потрібне провести в столиці України урочистий вечір з нагоди 150-річного ювілею нашого великого предтечі. І звертаємося до громадськості за підтримкою цього наміру.
