У суперечці між Україною та Румунією щодо чорноморських просторів має поставити крапку Міжнародний суд ООН. Бухарест виконав свою обіцянку і передав справу щодо делімітації континентального шельфу до Гааги. Київ та Бухарест тепер будуть доводити свою правоту третій стороні. Скільки знадобиться часу на розгляд справи — ніхто не береться сказати. На чию користь вона буде вирішена — також непросто відповісти.
«Рішення Румунії подати позов до Міжнародного суду на Україну викликане відсутністю перспективи у двосторонніх румунсько-українських переговорів, які розпочалися в 1998 році, і досі пройшло 24 раунди переговорів без істотного прогресу», — процитувала заяву прес-секретаря уряду Румунії Деспіну Нягое Бі-Бі- Сі. Відносини між Києвом та Бухарестом завжди були досить напруженими. Насамперед через невирішеність прикордонних проблем, які, власне, кидали тінь на розвиток співробітництва двох країн у будь-яких інших сферах. Існування кризи у відносинах підтвердила недавня відмова міністра закордонних справ Румунії прибути до Києва з візитом. Хоч не весь час сусідства українсько-румунські контакти перебували, м’яко кажучи, в невизначеності. Перше з двосторонніх досягнень — укладення в 1997 році договору про відносини добросусідства і співробітництво. Друге — торік президенти України й Румунії підписали договір про режим державного кордону. Залишалося лише підготувати угоду про розмежування континентального шельфу та виключних економічних зон у Чорному морі. Однак тут сторони виявилися безсилими досягнути компромісу.
Про плани Бухареста звернутися до Гааги стало відомо ще кілька місяців тому. Румунський уряд навіть вніс до свого бюджету рядок, в якому йшлося про видатки, пов’язані зі зверненням до найвищої судової інстанції ООН. Не виключено, що каталізатором для здійснення румунських планів послугувало відкриття Україною глибоководного судноплавного каналу в дельті Дунаю. Цим поставив під загрозу монопольне транспортне право Бухареста на чорноморському проході ріки. Експерти, крім того, пов’язують звернення до Гаазького суду із наступними виборами в Румунії, які відбудуться в країні фактично через два місяці. Варто нагадати, що до 2000 року президент Іон Ілієску очолював опозиційну Соціал- демократичну партію Румунії (колишню Комуністичну). І саме СДПР критикувала підписання з Україною Великого політичного договору. Навіть ставши президентом, він подеколи згадував про невигідність цього документа для Бухареста. Правлячі сили Румунії залишаються вірними собі. Подання до Міжнародного суду в Гаазі цілком може бути орієнтованим на внутрішньополітичний румунський ринок . Румунські політики, які перебувають при владі, можуть сьогодні із показною упевненістю переконувати виборців у тому, що позиція Бухареста візьме гору під час розгляду в Гаазі. Коли ж із часом результат виявиться протилежним, можна покластися на те, що зробили все можливе для доведення своєї правоти, однак гаазькі правники чомусь не перейнялися румунською аргументацією.
Україна робила ставку на вирішення спору у двосторонньому форматі. Хоч Київ мав таке ж право звернутися до суду, як і Бухарест (про це сторони домовилися ще в 1997 році). По своїй суті звернення до Гааги можна віднести швидше до позитивних кроків. Як у Румунії, так і в Україні неодноразово заявляли, що це — також цивілізований підхід для вирішення складної ситуації. Спеціалісти з міжнародного права наголошують, що вирішення суперечок у Гаазі у будь-якому разі краще, ніж ворогування сторін. Хоч, звичайно, ідеальний варіант, коли країнам вдалося б домовитися без залучення посередників. Починаючи з 1946 року Міжнародний суд прийняв 79 рішень з приводу різноманітних спорів (делімітація сухопутних і морських кордонів; непорушність територіального суверенітету; невтручання у внутрішні справи; надання притулку тощо). Сьогодні на розгляді в Гаазі перебуває 20 справ.
Утім, Київ утримувався від судової тяганини насамперед через дороговизну такої процедури. За деякими підрахунками — країна муситиме витратити до десяти мільйонів доларів. На розгляд справи може знадобитися до п’яти років. Хоч, зважаючи на те, що Суд уже мав справу з подібними спорами, часу може знадобитися менше.
На час підготовки матеріалу офіційна позиція Києва стосовно румунського позову не була оприлюднена. Хоч міністр закордонних справ Костянтин Грищенко тиждень тому заявляв з цього приводу: «Це не наш вибір — іти до Міжнародного суду. Хоча для нас це не є проблемою. Єдина проблема, що ми створюємо гарні умови для юридичних фірм, до послуг яких доведеться звертатися обом сторонам. Якщо ми хочемо дати можливість заробити їм гроші — будь ласка, мабуть, це комусь потрібно». Міністр наголосив, що Україна «надавала перевагу домовитися безпосередньо вдвох». «Просто ми могли б зробити по-іншому. Але якщо доведеться робити, як пропонують румуни — підемо до Міжнародного суду».
Питання про континентальний шельф і виключну економічну зону — надзвичайно складне і делікатне у відносинах практично всіх держав світу. Кожна країна намагається якомога більше врахувати свої інтереси, і деякі держави ведуть переговори протягом десяткiв років. Одне з основних питань, щодо якого дипломати ніяк не можуть дійти згоди, — визначення точки, яка буде початковою для делімітації континентального шельфу і виключних економічних зон двох країн. Також Бухарест не міг змиритися з острівним статусом Зміїного. Румуни переконані, що він є ні чим іншим, як скелею. Бухарест неодноразово висловлював своє обурення, що територія в 17 га (острів Зміїний) не може домінувати над берегом у 300 км. За повідомленнями геологів, на континентальному шельфі біля острова розвідано нафтогазові родовища, які лежать на глибині близько двох кілометрів. Звідси — такий інтерес до «справедливого» розмежування. Румуни навіть пропонували здійснити делімітацію шельфу і виключних економічних зон без урахування належності острова Зміїного Україні. При цьому від нашої держави відійшло б близько 7700 квадратних кілометрів українського шельфу і економічної зони. У МЗС України наполягають, що за всіма критеріями Зміїний — острів.
Найголовніше, що оскарженню рішення Міжнародного суду не підлягає. Якщо одна зі сторін відмовляється його виконувати, то інша може звернутися за допомогою до Ради Безпеки ООН. Утім, про це поки що говорити зарано...
