Від офісу зовсім ще «зеленої» партії «Яблуко» на вулиці
Лютеранській, що практично в одному кварталі з адміністрацією Президента,
до штаб-квартири за українськими мірками справжнього політичного старожила
Партії «Реформи і порядок», що базується в новому офісному центрі на Інститутській,
можна дійти пішки хвилин за десять. Інтер’єр дворівневого помешкання «яблучників»
студійного типу, в якому явно відчувається рука хорошого дизайнера, цілком
відповідає статусу ліберальної партії, яка захищає інтереси малого і середнього
бізнесу та не соромиться свого достатку. Навпаки, «реформатори» впоряджені
в дусі американського представницького мінімалізму — чисто і без зайвих
деталей, що абсолютно характерно для політичної сили, що відстоює ідеали
розвиненого капіталізму західного типу. Мешканці обох контор добре знайомі,
регулярно зустрічаються один з одним на роботі в парламенті, деякі досі
підтримують нормальні дружні стосунки. Але досить витратити десять хвилин
на перехід з офісу до офісу для того, щоб почути абсолютно протилежні висловлювання
щодо однієї й тієї ж надзвичайно резонансної і хвилюючої справи — про вкрадені
гроші остарбайтерів. На Лютеранській скажуть, що люди, які провернули «аферу
століття», й ті посадові особи, які стоять за ними, — злочинці, і «розкриття
таких злочинів конкурентами — це нормальна політика». А на Грушевського
дадуть відповідь, що насправді ніхто нічого не крав, і відішлють опонентів
«в баню з такою політикою».
Поштовхом, який підняв могутню цунамі в політичному морі,
став арешт німецькими правоохоронними органами у Ганновері два тижні тому
народного депутата України, колишнього президента «Градобанку» Віктора
Жердицького. Як відомо, в Німеччині його звинувачують в «організації переведення
шляхом шахрайства і незаконних фінансових операцій на банківські рахунки
в третіх країнах, частково через підставні фірми, 86 млн. німецьких марок
з коштів, виділених у рамках програми Федерального уряду Німеччини по відшкодуванню
збитків жертвам нацизму в Україні». На батьківщині ж справа «Градобанку»
лежить в прокуратурі з початку 1997 року, українські слідчі ще тоді не
долічилися в банку 87,8 млн. німецьких марок цільових коштів. І лише зараз,
через три з половиною роки, Генпрокуратура направила до Верховної Ради
подання про дачу згоди на притягнення до кримiнальної відповідальності
і арешт депутата. Щоправда, в поданні мова йде лише про один епізод. Згідно
з документом, в 1995 році Жердицький, «зловживаючи своїм службовим становищем,
здійснив розкрадання колективного майна в особливо великих розмірах — валютних
коштів на суму 4 млн. німецьких марок з АТ «Градобанк». Очевидно, в прокуратурі
є й інші матеріали, але й один цей епізод, який вирішили винести на публіку
в сесійний зал, генпрокурор Михайло Потебенько вважає достатньою підставою
для того, щоб позбавити депутата імунітету, поки він сидить у ганноверській
КПУ під надійною охороною німецьких тюремників. Генпрокурор впевнений,
що, як тільки Жердицький стане доступним для української Феміди, його одразу
ж передадуть в її гарячі обійми, і «щодо цього питання є відповідна домовленість»
.
Природно, що в справі такого рівня не могли не з’явитися
й інші фігуранти, будь вони явні або уявні. У політиці прийнято використовувати
будь-який зручний привід для досягнення своїх цілей, тим більше такий гучний.
Генпрокуратура одразу заявила, що другим номером у справі проходить екс-голова
правління НАК «Нафтогаз України» Ігор Діденко. Цим коло офіційних обвинувачених
правоохоронні органи обмежили. Неофіційно ж причетними до справи вважаються
бувший в ту пору віце-прем’єром Віктор Пинзеник і відповідно голова правління
НБУ Віктор Ющенко. Прямого удару завдано по керівництву ПРП і нинішньому
уряду.
Один з лідерів партії «Яблуко» Михайло Бродський пояснює
хвилю викривальних публікацій про «справу остарбайтерів» в лояльній їхній
політичній силі пресі просто: «Якщо ви хворі на сифіліс й ходите до лікаря,
він зобов’язаний вас лікувати і нікому про це не розказувати. Але якщо
ви хворі на віспу, то як би ви це не приховували, все одно всім це видно.
Якщо ми хочемо вилікуватися від корупції, нам доведеться про це відверто
говорити. Політичне очищення проходить через публічні слухання».
Віктор Пинзеник дивиться на ситуацію під дещо іншим кутом
зору: «Є така річ, як політичне кілерство. Вкинули компромат — і нехай
пляма залишиться на політикові, навіть якщо буде доведена його правота.
У цивілізованих країнах суспільство не сприймає таких методів. А той, хто
так діє, значною мірою хворий сам. Це ж стосується й історії з «Градобанком».
Історія давня і досить темна. У 1994 році Німеччина відправила
в Україну близько 400 млн. дойчмарок як компенсацію остарбайтерам в розпорядження
спеціально створеного для розподілу коштів фонду «Взаєморозуміння і примирення»
(далеко не сама адекватна сума, в порівнянні з отриманим іншими країнами,
враховуючи випробування, які випали у Другу світову на долю українського
народу). Гроші в різний час невеликими порціями розмістили на рахунках
в «Промінвестбанку», банку «Україна», «Ощадбанку», «Брокбізнесбанку» і
«Укрексімбанку». А близько 200 млн. з цієї суми потрапили до «Градобанку».
Протягом двох років він справно виплачував належні остарбайтерам суми,
поки його фінансове здоров’я раптом різко не похитнулося. З банку побігли
клієнти і він впродовж короткого часу фактично збанкрутував. 29 тисяч громадян
не отримали належні їм 17,5 млн. марок, не кажучи вже про силу-силенну
інших потерпілих клієнтів. Прокуратура завела справу, Жердицького взяли
під варту, потім випустили під заставу і нарешті в 1998 році відмінили
всі запобіжні заходи, оскільки він досить швидко завоював один із закарпатських
округів і став народним депутатом з повним комплектом недоторканності.
Залишилася тільки одна велика проблема — гроші остарбайтерів,
що накрилися разом з банком. Постала загроза міжнародного скандалу. Так
довго домагалися повноцінного відшкодування нещасним в’язням, а навіть
отриманою сумою по-людському розпорядитися не спромоглися. Нацбанк взяв
відповідальність на себе і прокрутив просту операцію з ОВДП, випустивши
облігації під покриття дефіциту бюджету, відсотки від яких пішли не банку
«Україна», який їх купив, а прямо на погашення боргів остарбайтерам. Гаразд,
всі задоволені. Трохи постраждав банк «Україна», але це ж дрібниці, порівняно
з міжнародним іміджем країни Україна.
Проте справа сплила самим несподіваним чином. У ЗМІ поруч
з фігурою Жердицького почало з’являтися прізвище Пинзеника. Саме він в
свій час, будучи віце-прем’єром, своєю резолюцією погодився з пропозицiєю
дозволити фонду «Взаєморозуміння і примирення» відкрити рахунок в «Градобанку».
Опоненти натякають на його особисту в цьому зацікавленість. Сам Віктор
Михайлович доводить, що в уряду фактично не було вибору, оскільки на той
час «Градобанк» був одним з найнадійніших банків в країні і єдиним, хто
пройшов міжнародний аудит i отримав доступ до грошей ЄБРР. Саме комерційний
банк був вибраний тільки тому, що фонду «Взаєморозуміння…» необхідні були
кошти для власної діяльності, а їх можна було отримати тільки у вигляді
відсотків від внеску. «Так то воно так, — кажуть опоненти, — але практика
показала, що це рішення все ж таки було помилковим». Від помилок, звичайно,
не застрахований ніхто, тим більше в такій нестабільній фінансовій сфері,
але на те і НБУ, щоб контролювати ситуацію.
Однак найбiльш принциповим залишається питання, чому ж
таки «впав» найнадійніший в країні «Градобанк». Або хто його «поклав»?
За версією «яблучників», «банк поклали активні ризиковані операції». «Жердицький
біг по мінному полю і вибухнув, — говорить Михайло Бродський. — Нічого
страшного не було б, якби він біг зі своїми грошима, а так по вітру розлетілися
чужі гроші. Більше ніж 1000 фірм так і не повернули йому кредити». Він
не виключає, що одним з ключових «проколів» банкіра став невдалий цементний
бізнес. У середині 90-х років «Градобанк» через некомерційні конкурси активно
скуповував цементну промисловість і в результаті контролював як мінімум
4 заводи. Голова парламентського комітету по приватизації Олександр Рябченко
стверджує, що банк при цьому брав на себе понадміру високі інвестиційні
зобов’язання, які просто не міг виконати. Особливо гостро ситуація склалася
навколо Миколаївського цементного заводу, належні «Градобанку» акції якого
рішенням арбітражного суду були повернені в держвласність в зв’язку з невиконанням
банком інвестиційних зобов’язань, а потім продані великій французькій компанії
Lafarge. Аналогічно ситуація розвивалася і навколо деяких інших цементних
підприємств, що контролювалися «Градобанком». «Банк на цьому втратив дуже
багато», — вважає Олександр Бондар. Хоч, з іншого боку, деякі вбачають
певну систему і в цілеспрямованій передачі контролю над українською цементною
промисловістю французам.
А в ПРП вважають фатальним для банку інший епізод. Катастрофічні
наслідки для «Градобанку» мав конфлікт з фірмою «Антарктика», яка намагалася
взяти у банку кредит на суму 5 млн. доларів на споруду кораблів під заставу
інших кораблів фірми. Банк відмовив, оскільки кораблі не були застраховані
і виникли підозри, що вони вже знаходяться в заставі під взятий «Антарктикою»
напередодні інший 9-мільйонний кредит від Мінфіну. У відповідь «кораблебудівники»
подали до арбітражу, і суд видав наказ про списання з рахунків банку на
користь «Антарктики» 7,3 млн. гривень неустойки (приблизно 4,2 млн. доларів).
Віктор Пинзеник називає рішення арбітражу «безпрецедентним в історії судочинства».
Він впевнений, що цей удар «вбив» банк, оскільки сума виплати значно перевищувала
залишок коштів на його кореспондентських рахунках, і «його смерть стала
причиною невиконання зобов’язань, в тому числі і перед остарбайтерами».
Більше ніж 900 клієнтів покинули банк і він був вимушений припинити платежі.
Лідер ПРП закликає розібратися, хто насправді стояв за цією авантюрою.
А ось колишній банкір Михайло Бродський називає таку версію брехнею. «Ніякі
7 млн. гривень, списані з рахунку, не могли стати причиною зникнення на
виплату 86 млн. дойчмарок, — говорить він. — Люди просто скористалися грошима
остарбайтерів і зайнялися активним зароблянням на них. Я вважаю це аморальним
і винні повинні бути покарані, понести відповідальність карну і політичну.
Я закликаю їх покаятися перед ошуканими людьми, як я свого часу покаявся
перед вкладниками знищеного владою банку «Денді».
Поки відповідальність несе один Жердицький. У той же час
очевидною стає політична підоснова скандалу, чого не заперечують обидві
сторони.
Михайло Бродський не заперечує, що кампанія по дискредитації
ПРП є одним з елементів політичної боротьби: «Треба звикати, що в країні
є політика, політична конкуренція між різними силами. ПРП регулярно заявляє,
що бореться з олігархічними кланами, які не дають розвиватися країні в
демократичному правовому полі. ПРП не хоче, щоб в Україні були олігархи.
Питань немає. Але існують й інші політичні сили, які вважають, що треба
було б громадськості дізнатися, а що ж це за партія ПРП, чи говорить вона
правду, чи не займається несумлінною конкуренцією на політичному полі,
кажучи про інших, але забуваючи розказати про себе. Тому іншим доводитися
розказувати про них».
«Реформи і порядок», які залишаються головним оплотом уряду
в парламенті, сприймають хвилі на свою адресу як черговий удар опонентів
по Ющенку: «З урядом комусь ще страшно боротися, тому що завтра, може,
доведеться щось просити… Легше перенести удар на ПРП. Партія має сформовану
нішу — крім того, що вона реформаторська, вона ще і не є олігархічною.
Але їм дуже хочеться спростувати цю тезу, довести, що ми такі ж, як вони,
що в нас є свої олігархи. Так, в нас є друзі, які займаються бізнесом,
але вони не диктують нам умови і не грають в партії ніякої ролі. Але деяким
дуже хочеться показати, що вони такі ж самі. А простіше всього сказати,
що вони злочинці, вони також щось вкрали. Ми мали багато проблем з владою,
але тільки не із законом». Цікаво тільки, чому ПРП досі не подає на «ворожі»
ЗМІ в суд за наклеп, поки парламент не ухвалив закон про обмеження сум
позовів? Можна було б непогано підзаробити.
Характерно, що під гарячу руку ініціаторів скандалу попав
і колишній глава НАК «Нафтогаз України» Ігор Діденко, якого також вважають
«другом ПРП» і називають ледве чи не «гаманцем партії». Прізвище Діденко
проходить поруч з Жердицьким через весь 12-сторінковий текст подання Генпрокуратури
по колишньому президенту «Градобанку». Якщо вірити слідчим, практично вся
описана в документі операція по «розкраданню колективної власності» з переказом
4 млн. доларів за кордон проходила в тісній співпраці керівника «Градобанку»
і засновника компанії «Хорда ЛТД». Більш того, судячи зi всього, слідство
в цьому епізоді засновувалося на свідченні саме Діденка. До речі, активна
участь «Хорди» була також відмічена експертами в процесі приватизації «Градобанком»
цементних заводів, що, очевидно, буде предметом дослідження в окремих документах.
Але проблема в тому, що Діденко асоціюється насамперед не з ПРП, а з іншим
ветераном «Нафтогазу» — Ігорем Бакаєм. А це вже рикошетом б’є по репутації
дружньої «Яблуку» та їх старшим братам СДПУ(о) партії «Демократичний союз»
Олександра Волкова. Пацани можуть образитися. І так Бакай входив у фракцію
«Відродження регіонів» з великим скрипом, а тут така «подстава» від союзничків.
Загалом, піднята хвиля ще може накрити самих ініціаторів.
І вже точно хвиля не облишить репутацію України. Вкотре
вітчизняні правоохоронці демонструють нездатність «бити ворога на своїй
території» й передоручають «чорну роботу» зарубіжним колегам. Не важливо,
де будуть судити Жердицького (хоч ті, хто добре знають його характер, стверджують,
що в битві з європейською Фемідою у нього більше шансів). Сам резонанс
піде далеко не на користь Україні. Нехай в Німеччині кажуть, що арешт депутата
не може вплинути на рішення федерального уряду виділити наступного року
додаткову компенсацію остарбайтерам на суму 1 млрд. 700 млн. німецьких
марок. Саме зараз розглядаються питання про надання Україні цілого ряду
великих кредитів міжнародними фінансовими організаціями, зокрема по програмі
IFF. У ПРП повертаються до думки про те, що «дискредитація українського
уряду сьогодні може бути вигідна не тільки внутрішнім силам, але і за рубежем».
В одного з лідерів «Реформ» Ігоря Гриніва навіть складається враження,
що «якщо раніше на заході намагалися вигадати, чому вони повинні давати
нам кредити, то тепер навпаки думають, як би не дати грошей». Важко собі
уявити існування в світі такої собі міжнародної антиукраїнської змови,
«що підставляє» Київ під шквали критики світової громадськості. Реальні
дії уряду та їх результати є куди більш вагомим аргументом «за» або «проти»
надання фінансової допомоги. Але й іміджевий аспект скидати з рахунків
також не можна. Михайло Бродський, правда, впевнений, що «наш імідж вже
ніщо не зіпсує». «Було третє місце в світі за рівнем корупції, буде друге,
все одно ми серед лідерів», заспокоює він. Як у воду дивився. В кінці місяця
в Цюріху представники 12 міжнародних фінансових організацій мають намір
розглянути питання про боротьбу з відмиванням грошей в країнах, яким вони
допомагають. Найбільш проблемними в цьому плані вони вважають фінансові
ринки Росії та України.
P.S. На жаль, коментарі Віктора Пинзеника у справі
«Градобанка» не дали відповіді на велику кількість питань. Чому до грошей
остарбайтерів, виплата яких була питанням престижу для держави, не було
граничної уваги й опіки з боку уряду та Нацбанку? Нам дуже шкода, що Віктор
Ющенко все ж таки був головою правління НБУ саме в цей час. Якщо Віктор
Пинзеник був абсолютно впевнений в надійності «Градобанку», то чому, коли
в банку почалися фінансові труднощі, не настала особиста жорстка реакція
віце-прем’єра? Чи можна вважати списання з «Градобанку» 4,2 млн. доларів
на користь фірми «Антарктика» виправданням банкрутства банку, якщо документально
доведено, що несумірно великі суми перераховувалися Віктором Жердицьким
за кордон? І нарешті, «молоді реформатори» так і не дали нам зрозумілої
відповіді на головне питання: чому два найбільших їх проекти — виплата
компенсацій остарбайтерам і створення «народного автомобілю» на базі СП
«АвтоЗАЗ-Деу» зазнали нищівної поразки?
