Вихованці відомої київської «Школи Дерюгіних» Ганні
Безсоновій незабаром виповниться шістнадцять. А сьогодні цій юній грації,
яка вже постукала у двері світової художньої гімнастики, пророкують велике
майбутнє. Дочка відомих у спортивному світі батьків — чемпіонки світу у
групових вправах Вікторії Сєрих і віртуозного захисника київського футбольного
клубу «Динамо» Володимира Безсонова — самостійно шукає шляхи до вершин.
Кореспондент «Дня» зустрівся під час невеликої паузи у тренуванні з талановитою
гімнасткою і попросив відповісти на кілька запитань.
— Аню, нинішній сезон особливий і, звичайно, накладає
певний відбиток на підготовку всіх спортсменів, які прагнуть потрапити
на Олімпійські ігри у Сідней. Від країни, як відомо, туди поїдуть лише
дві представниці художньої гімнастики. А конкурентки у тебе титуловані
— призерка минулої Олімпіади, екс-чемпіонка світу Олена Вітриченко і володарка
«бронзи» світового форуму Тамара Єрофєєва. Чи не тисне на тебе такий психологічний
тягар?
— Настає час, і завжди хтось тіснить фаворитів, але я про
це навіть не задумуюся, а продовжую робити свою справу, причому з подвоєною
енергією. Певна річ, і Олена, і Тома досвідченіші від мене, але в мене
є до чого тягнутися і кого треба випередити. Думаю, що всі відповіді на
поставлені запитання — хто краще готовий до Сіднея — дадуть змагання на
«Кубок Дерюгіної».
— Ну а якщо на тебе чекає розчарування і ти залишишся
вдома, сильно будеш переживати? Взагалі, як ти зносиш невдачі? Я знаю,
багато з твоїх подруг плачуть...
— Це мені нагадує запитання, як я реагую на несправедливе
рішення арбітрів, коли вони мені ставлять явно занижені оцінки. Та ніяк
не реагую. Це не входить у мою компетенцію. А якщо вийшла на килим, маю
чисто виконати композицію. І якщо судді недостатньо її оцінили, означає,
помилку насамперед допустила сама. Так що якщо мене спіткає невдача з поїздкою
до Австралії, означає, десь недопрацювала, чомусь не надала уваги. Зберуся
і почну працювати, працювати подвійно.
— Багато гімнасток, які хочуть завоювати високі місця
на змаганнях міжнародного рангу, як правило, намагаються піднести арбітрам
і глядачам несподівані сюрпризи у вигляді оригінальних рішень та оновлення
програм. Певно, щось таке є в запасі й у тебе?
— Так, ми з моїм тренером Іриною Іванівною Дерюгіною підготували
нові композиції у вправах зі скакалкою, обручем і м’ячем. У них переважає
класична музика, суворість ліній, чіткість і ясність кожного «па». Звичайно
ж, їх виконання я винесу на суд фахівців під час київського турніру. Мені
вони дуже подобаються, і я в них повірила. А це означає, що виконуватиму
їх із натхненням.
— Тренер тренером, а мама, сама в минулому прекрасна
гімнастка, нині хоч і займається більше паперовими справами, працюючи провідним
фахівцем у Комітеті з молодіжної політики, спорту і туризму, може ще щось
підказати дочці в новій програмі. До речі, чи бачив цю програму і як оцінив
батько?
— Звичайно, вона мені допомагає порадами, вказує на помилки.
А от татові завжди все подобається і він говорить, що загальне враження
прекрасне.
— Звичайно у гімнасток твого віку композиції веселі,
пустотливі, дитячі. А от у тебе, навіть два роки тому, вони були досить
серйозними. Чим це можеш пояснити?
— Дуже просто. Тим, що я перейшла у дорослу гімнастику,
де зовсім інші запити і критерії. Так що, почавши готуватися до торішнього
чемпіонату світу в Японії, я відразу на декілька порядків подорослішала.
— А хто з гімнасток тобі більше за все подобається?
— Саша Тимошенко. І хоч я ніколи не бачила її виступу,
як кажуть, «вживу», дуже часто переглядаю записи її вправ по відеомагнітофону.
Вражає її емоційність, легкість, вишуканість. Нам Ірина Іванівна часто
ставить її за взірець. Що й казати, якщо багато дівчаток прийшли записуватися
в секцію через неї.
— А ти, як на мене, вирішила стати гімнасткою сама.
Дивно, але факт: твоя мама була проти того, щоб ти стала «художницею».
Зазвичай, усе навпаки.
— Так, віддала вона мене спочатку в хореографічний клас,
але сама, не знаю чому, вже у п’ять років була впевнена, що стану гімнасткою.
Я наполягла на своєму, так що моїй чемпіонці світу довелося зазнати поразки.
— До речі, як ти ставишся до хореографії, адже для багатьох
вона здається нудним заняттям?
— Напевно на мене вплинуло відвідування хореографічного
класу. Я її зрозуміла і полюбила. Це основа всіх основ. Типу азбуки у мові.
Ось чому я люблю класичний балет, професійний танець. Ми з мамою, як трапляється
вільна хвилинка, завжди ходимо в театр на концерти.
— А на футбол — повболівати за батьків клуб ЦСКА?
— Якщо відверто, футбол — це не для мене. Я люблю спостерігати
фігурне катання, теніс. По-моєму, ми з мамою «переходили» на футбол, коли
ще тато виступав за київське «Динамо». От і мій братик не став ганяти м’яча,
а зайнявся великим тенісом і зараз вдосконалює свою гру у барселонській
Академії.
— А якому відпочинку надає перевагу Аня Безсонова?
— Читаю романи про кохання, дивлюся телевізор, шукаю в
Інтернеті художню гімнастику — що у світі новенького, які костюми і зачіски
у провідних гімнасток...
— Найулюбленіший предмет — це, напевно, м’яч? Ой як
вправно ти з ним виступаєш!..
— Ні, не вгадали. Ще в самому дитинстві я любила гратися
зі скакалкою і «в резинку». Ця прихильність залишилася й до цих пір. Зі
скакалкою можна витворяти таке... Викручувати, закручувати, імпровізувати!
