Як відомо, Президент наклав вето на цей закон, парламент
вето подолав. Згідно з Конституцією, після цього глава держави має підписати
закон... що він і зробив. Незвичність цієї ситуації полягає в тому, що
більшість спостерігачів пророкували тяганину навколо підписання закону,
аналогічну до тієї, яка виникла під час ухвалення закону про парламентські
вибори.
Дійсно, досвід підказує, що в тих випадках, коли йдеться
про принципові для нього моменти, Леонід Кучма, як правило, ігнорує статтю
94 Конституції, що визначає порядок взаємодії Президента та парламенту
в законодавчому процесі. Так було із законами про Кабмін, про місцеве самоврядування,
столицю тощо, коли Президент накладав неконституційне «повторне вето».
Такої ж поведінки чекали від глави держави й цього разу — невизначеність
у правилах гри була вигідна йому одному й дуже невигідна його конкурентам
у виборах. Проте Леонід Кучма вирішив змінити тактику і не «гальмувати
процес».
Оскільки в добру волю Президента ніхто вже не вірить, причини
такого радикального здавання політичних позицій Леонідом Кучмою поки що
залишаються невідомими. Тепер можна передбачати появу найрадикальніших
версій, що пояснюють поступливість Президента, — від скасування виборів
до неучасті в них самого Кучми, однак навряд чи вони будуть близькими до
реальності. Можливо, Президент зробив суто «іміджевий» крок, який має показати,
що він — за чесну гру для всіх. Врешті-решт, право оскаржити підписаний
Президентом закон у Конституційному суді (про яке згадував Кучма, кажучи
про недосконалість закону про президентські вибори) належить не одному
йому. Кажучи про те, що «розгляд подання Президента до КС міг би розтягнутися
на декілька місяців, що поставило б під загрозу проведення виборів», в
адміністрації Президента можуть робити ставку на те, що на її «прохання»
в потрібний час до КС звернеться хтось інший...
Коментарі парламентаріїв читайте на сторінці "День України"
