Яким шляхом — взаєморозуміння чи протистояння — підуть надалі відносини України та Росії, можливо, стане зрозуміло вже сьогодні, в ході зустрічі прем’єр-міністрів Росії та України Володимира Путіна та Юлії Тимошенко в Гданську (Польща). Голови уряду збираються торкнутися «газової» тематики, включаючи й російський кредит Україні. Проте досить вірогідно, що особливої ясності ця гра на нейтральному, але дуже вже політизованому й повністю закритому для громадськості полі, не принесе. Хіба що сторони зроблять один одному пропозиції, від яких, як то кажуть, відмовитися буде неможливо.
У Путіна в цьому плані є помітна перевага. Його поступка, майже як ввічливість за Сервантесом, варта небагато, але для протилежної сторони має величезне значення. Як повідомлялося, наш уряд хотів би отримати від Росії письмові запевнення в тому, що проти України не застосовуватимуться штрафні санкції за недобір газу як цього, так і наступного року. Чи піде Росія на такий крок? Ймовірність тут оцінюється приблизно 50:50. Адже справедливість явно на боці України, яка могла б із таким самим правом вимагати постійності в транзиті газу до Європи через українську територію, а він-то також дуже сильно поменшав.
Небезпеку тут несе деяка обмеженість у стратегічному мисленні, яку час від часу демонструє наш уряд. Для нього може стати істотною помилкою спроба різко занизити газові потреби країни лише на підставі того, що вони скоротилися в умовах кризи. А що буде завтра, коли вітчизняна промисловість почне нарощувати темпи? Ось тут-то Росія й може виявити твердість...
Нагадаємо, цього року наша країна зобов’язалася закупити в Росії 40 мільярдів кубометрів природного газу, а починаючи з наступного року і до 2020-го — 52 мільярди щорічно. Але потреби України цього року оцінюються в 33 мільярди, наступного — в 25 —27 мільярдів кубометрів, тобто практично вдвічі менше. Мабуть, такий прогноз не розходиться і з думкою РНБО України. Згідно з указом Президента Віктора Ющенка від 27 серпня, яким уведене в дію рішення РНБО від 5 червня, Україна не повинна сподіватися на кризу в промисловості, а зобов’язана стати на шлях диверсифікації енергоджерел і, головним чином, природного газу. Йдеться про поставки газу з прикаспійських і середньоазіатських держав, про участь у проектах із розвідки та експлуатації нафтогазових родовищ в Африці і на Близькому Сході, будівництво терміналів зрідженого газу, розвитку атомної енергетики та відповідної паливної бази.
Але мабуть найсильнішим місцем цього документа є доручення уряду забезпечити на прозорих комерційних умовах доступ третім сторонам до мережі газопроводів високого тиску або, інакше, до української газотранспортної системи та підземних сховищ газу. Одночасно уряду доручено забезпечити незалежність оператора ГТС (дочірньої компанії «Укртрансгаз» «Нафтогазу України») шляхом надання йому можливості працювати на комерційних засадах, використовуючи прибутки від транспортування та зберігання газу. Це також досить нормальний напрям роботи, особливо з урахуванням підписаного нашою країною Брюссельського меморандуму, що передбачає реконструкцію української ГТС за участю європейського співтовариства.
Питання лише в тому, чи доживе до цього сам «Нафтогаз», якому настав час розплачуватися і з довготривалих кредитів, а ось для цього в нього грошей поки що немає. Всі надії покладаються на їхню реструктуризацію, тобто на перенесення платежів на пізніше та на інших умовах. І це тоді, коли грошей МВФ у нашого уряду, як то кажуть, безліч, а може бути ще більше. Чому б не розплатитися без зволікань? Але як тоді бути з тими численними обіцянками всередині країни, які вже зробив наш уряд, і з тими, яких від нього, ймовірно, ще варто чекати? На цьому і грають інвестори. Вони заявляють, що можуть прийняти пропозицію про реструктуризацію єврооблігацій «Нафтогазу України» лише у випадку надання суверенних гарантій. За словами партнера консалтингової фірми Aequi-Libria (Люксембург) Карла Філіппа Томаса, у «Нафтогаза» є два сценарії розвитку подій: або виплата 500 мільйонів дол. плюс нараховані відсотки (20,3 млн. дол.), або технічний дефолт, або ж пропозиція реструктуризації, причому вона повинна бути зроблена на основі прирівнювання боргу НАК до суверенного боргу. Однак Томас зауважив, що всі кредитори, з яким проводилися переговори, поки що виступають проти реструктуризації.
Таку незговірливість неважко пояснити. Адже серед кредиторів домінують російські інвестори, і, як вважає старший фінансовий аналітик Astrum Investment Management (Київ) Сергій Фурса, їхній намір блокувати реструктуризацію може мати успіх. Чи внесе корективи в цю загрозу зустріч прем’єр-міністрів у Гданську, і на які поступки буде вимушена піти Тимошенко, щоб зруйнувати цей блок?
