У середині наступного місяця в Москві триватимуть переговори прем’єр-міністрів України і Росії Анатолія Кінаха та Михайла Касьянова про співпрацю в управлінні українською магістральною газотранспортною системою (ГТС). Однак до останнього моменту сторони тримають свої карти в секреті, обмежуючись загальними заявами, що не дають, власне, уявлення про принципи побудови міжнародного газового консорціуму для забезпечення безперебійного транзиту газу в європейські країни (ухвалу про його створення було прийнято на зустрічі керiвникiв Росії, України та ФРН 10 червня 2002 року в Санкт- Петербурзі).
Звичайно, в четвер звернула на себе увагу заява прем’єр-міністра Анатолія Кінаха, який перед початком роботи очолюваної ним міжвідомчої робочої групи з розробки проектів пропозицій української сторони зі створення консорціуму зажадав «жорстко захищати інтереси України». А напередодні прем’єр повідомляв про те, що Україна готова до переговорів зі створення міжнародного газотранспортного консорціуму, підготувала відповідні «конкретні пропозиції» та чекає пропозицій російської сторони. Ще раніше відрапортувала про свою готовність робоча група російського «Газпрому», яка повідомила, що її пропозиції ще минулої п’ятниці надіслано до Мінпаливенерго РФ.
У заяві «Газпрому», природно, дещо насторожують деякі аспекти, зокрема, пропозиція про «створення» давно вже створеної і діючої ГТС України і про «паритетні засади» створення консорціуму, тоді як із самого початку йшлося про його тристоронню основу (з участю Німеччини і, можливо, інших держав). І чи не про це говорив Кінах, коли закликав робочу групу до «жорсткого захисту»? І чи не з цим питанням він вилетів учора до Криму для консультацій з Президентом України?
Проте «наша» опозиція тут же поспішила використати передпереговорний інформаційний вакуум у своїх цілях. Глава підкомітету з питань газової промисловості парламентського комітету з питань ПЕК, ядерної політики та безпеки Олександр Гудима, коментуючи підсумки засідання міжвідомчої робочої групи, виступив проти підписання українсько-російської угоди з управління газотранспортною системою України без участі Німеччини. Він практично звинуватив уряди України та Росії в тому, що вони готують до підписання двосторонню угоду про спільне управління українською газотранспортною системою, ігноруючи при цьому участь німецької сторони, що суперечить національним інтересам Києва. О. Гудима пропонує Президентові і уряду «відмовитися від ідеї» створення міжнародного консорціуму і скористатися досвідом Чехії та Словаччини, які «продали свої газотранспортні системи». Зокрема, зі слів депутата, 49% ГТС Словаччини викупив російсько-німецько-французький міжнародний консорціум.
Не викликає сумнівів (і заяви О. Гудими свідчать про це насамперед), що найближчим часом газове питання отримає яскраве політичне забарвлення і використовуватиметься в боротьбі «нашистів» за відставку уряду. Тим часом дії Росії, звичайно ж, також насторожують. Особливе місце в них, мабуть, посідає спроба рівнобіжно створити своєрідний «газовий ОПЕК» чи, за задумом В. Путіна, Євразійський альянс виробників газу, на що поки що негативно відреагувала Туркменія. Коментуючи «Дневі» спроби Росії внести нові акценти в розстановку сил на газовій магістралі з Азії до Європи, заступник держсекретаря Мінпаливенерго і член вищезгаданої робочої групи Богдан Клюк сказав:
— Це колись уже було, навіть підписувалася угода про створення спеціальної організації з експлуатації газотранспортної системи Туркменiстану. Росія декілька разів хотіла таким чином «увійти» в цю країну. Але річ у тім, що газових ресурсів у Росії зараз мало, і хоча б для того, щоб підтримувати рівень видобутку (600 млрд. куб. м), треба здійснювати великі капіталовкладення. Тим більше, що в її перспективних газоносних районах на Ямалі немає інфраструктури. Тому, можливо, Росія шукає вихід, щоб не вкладати зараз великих коштів, щоб із часом реалізувати свою ямальську програму. Звідси і походять всі російські ініціативи. Вкладаючи величезні гроші в розвиток видобутку на Ямалі, Росія хоче бути впевненою в тому, що гарантовано зможе транспортувати газ до Європи. Звідси ідеї обхідних трубопроводів. Уже побудовано першу нитку газопроводу Ямал — Західний кордон, у тому числі територією Білорусі, продуктивністю 28 млрд. куб. м. (вже сьогодні нею подається 14 млрд. і проектних показників обов’язково буде досягнуто, причому є проект будівництва другої нитки — разом 56 мільярдів куб. м). Простий підрахунок показує, що будуть потрібні величезні фінансові ресурси: нитка від Ямала — це $2— 2,5 млрд., дном Чорного моря на Туреччину (тут будівництво першої нитки також завершується) — $3 млрд. А разом, як бачимо, треба буде $10 млрд. Тому дуже розумно всім нам подумати про те, чи треба витрачати такі гроші, якщо українська ГТС не завантажена? І як зробити, щоб газопостачання Європи було надійним? Це мій особистий аналіз ситуації... Нам вигідно оновити свою газотранспортну систему, тому що завершення розпочатих російських проектів призведе до того, що 88 мільярдів кубометрів газу піде в Європу в обхід України.
