З нагоди 70-х роковин Голодомору в Україні дві наукові конференції відбулися в Нью-Йорку і одна — у Вашингтоні.
8 листопада відбувся симпозіум у Шевченківському науковому товаристві в містечку Гринвіч-вілледж, за два кроки від традиційно українського району Нью-Йорка. Звертаючись переважно до американських українців, професор Тарас Гунчак відкрив ранкове засідання англійською мовою, якою я навів аргументи, чому Голодомор слід вважати Геноцидом (на 4-й стор. читайте мій матеріал «Геноцид в Україні — «доведено!», який фактично є квінтесенцією виступу з трибуни ООН) , а доктор Маргарет Сіріол Коллі (Велика Британія) розповіла про свого дядька Гаррета Джонса, який свого часу зробив усе можливе, щоб розповісти світові правду про 1933 рік. На вечірньому засіданні, яке велося українською, Наталя Дзюбенко-Мейс розповіла про свою роботу зі свідченнями очевидців під час підготовки книги «Голод-33». Народна книга-меморіал була упорядкована нині покійними Лідією Коваленко та Володимиром Маняком і видана в Києві 1991 року. Потім директор Державного архіву громадських організацій (колишнього Партійного архіву) Володимир Лозицький та директор Київського обласного державного архіву Володимир Даниленко зробили доповіді про архівні матеріали, пов’язані з Голодомором.
10 листопада відбулася велика конференція у Колумбійському університеті, яку відкрив професор Марк фон Хейген. Доповідачами на першому засіданні, де йшлося переважно про міжнародне визнання Голодомору, були Посол України при ООН Валерій Кучинський, колишній посол при ООН і міністр закордонних справ Геннадій Удовенко та я. На другому засіданні доктори Лозицький та Даниленко, професор Юрій Шаповал та Леонард Лещук розповіли про нещодавно відкриті архівні документи. Останнє засідання було присвячено Голодомору в пам’яті та в мистецтві. Професор Лариса Онишкевич (Шевченківське товариство) зробила доповідь про самоцензуру в радянській історичній літературі про Голодомор, я — про усну історію, а також була представлена доповідь Романа Круцика із київського товариства «Меморіал», який не зміг бути присутнім. Того ж вечора в ООН відкрилася виставка, організована Українським музеєм Нью-Йорка для українського Постійного представництва в ООН.
13 листопада конференція, присвячена українському Голодомору 1932—33 та організована спільно Посольством України у США, Кеннанівським інститутом, Центром Вудро Вільсона, Українським американським конгресом і фондом «США — Україна», відбулася у Смітсоніанському інституті у Вашингтоні. Професор Шаповал представив професійний огляд архівних документів, для виявлення яких він зробив більше, ніж будь-хто, документів, які продемонстрували, що насильницька експропріація зерна та боротьба з «українським буржуазним націоналізмом» відбувалися головним чином в Україні та Кубані, чиє населення в той час було на дві третини українським. Мені залишалося лише додати деталі, на яких він не встиг зупинитися через брак часу, потрібного для перекладу. Потім професор Еббот Глізон із Браунівського університету говорив про необхідність перегляду концепції геноциду та поставив запитання, відповіді на які вважав за потрібне отримати, щоб визначити, чи був Голодомор геноцидом. Я та професор Шаповал відповіли йому в порядку дискусії. На подальших засіданнях йшлося про міжнародну реакцію на Голодомор у 1930-х роках, а також про використання голоду як зброї та про його уроки для запобігання геноциду, жорстокості та етнічним чисткам.
Щоб вшанувати зусилля доктора Коллі, «Юкрейніан уїклі» передрукував мою статтю «Повість про двох журналістів» із газети «День» №120 за 16 липня, на жаль, не пославшись на «День». Ми закликаємо наших колег наступного разу бути уважнішими.
