Учора країна обзавелася-таки новим генеральним прокурором. Причому практично блискавично: не пройшло й півгодини з моменту відкриття ранкового пленарного засідання, як бажаний результат уже було отримано. Кандидатура Олександра Медве дька набрала аж 303 голоси. (Святослава Піскуна Рада 5 липня 2002 року затвердила 350-ма голосами.) Така депутатська одностайність вразила, — навіть незважаючи на численні оптимістичні прогнози, які напередодні роздавали представники парламентських фракцій. Особливо з урахуванням того, що до фігури самого пана Медведька народні обранці зацікавлення практично не проявили. Варто вважати, що думку про цю кандидатуру вони склали ще напередодні, під час спілкування кандидата з фракціями.
Для виступу кандидату на посаду генпрокурора надали п’ять хвилин. Потенційних слухачів у пана Медведька було, взагалі-то, немало: депутати зібралися майже всі, ось лише уваги його персоні чомусь ніхто особливо не приділяв. Протягом промови претендента народні обранці вільно ходили залом, займалися кожен своїми справами й на те, що відбувається на трибуні, практично не реагували. Між тим, сам Медведько старався і хвилювався. За характером його виступу, тієї ретельності, з якою він вимовляв слова, було видно: він до нього довго готувався. «Я усвідомлюю всю високу відповідальність, покладену на мене фактом перебування на цій високій трибуні», — патетично розпочав претендент. «Цього разу кандидатів на генпрокурорство було як ніколи багато, і я щиро вдячний Президенту за високу довіру, надану мені», — продовжував він. Після цих слів Андрій Шкіль, який мирно розмовляв про щось із членами фракції «НУ» і стояв буквально за метр від трибуни, демонстративно повернувся до О. Медведька спиною. Проте, той демонстрації, судячи з усього, не помітив...
Зобов’язання, прийняті на себе новим генпрокурором, оригінальністю не відрізнялися. Він, звичайно ж, пообіцяв довести до розуму розслідування всіх резонансних справ із передачею їх до суду; виконати всі зобов’язання перед Радою Європи, взяті нашою державою відносно реформи профільних органів; створити спецкомісію для відстеження та припинення корупційних дій серед вищих посадових чинів і тощо.
«Генпрокурор — фігура процесуальна, він повинен бути аполітичним не лише за законодавчими розпорядженнями, але й за власним переконанням», — резюмував О. Медведько.
Відпивши водички, він розпочав відповідати на запитання. А запитання були каверзними. Так, Юрій Соломатін цікавився думкою О. Медведька щодо перспектив роботи профільної парламентської комісії, розслідування «слід Березовського» в українській політиці; Олександр Пеклушенко від «Регіонів України» — позицією у справі Колеснікова, взаєминами з екс-генпрокурором Васильєвим, зборами «сепаратистів» у Сєверодонецьку. Левко Лук’яненко філософствував. «Чому в нас порізано на металолом 32 цукровi заводи?» — запитав він. Проте, теперішнього главу Генпрокуратури це анітрохи не збентежило. Відповідав він старанно, повертаючись усім корпусом до промовця, через що спікеру Литвину навіть доводилося просити його підійти ближче до мікрофонів, але дуже стримано й малоінформативно. Нічого принципово нового, тим більше сенсаційного, депутати так і не почули.
Можливо, підкреслена аполітичність і «нейтральність» на даному етапі — саме те, що треба, інакше чому ж О. Медведька, запропонованого Президентом, підтримали ті, хто навіть називають себе опозиційними, — «Регіони...», комуністи та соціал-демократи? Примітним є те, що в «НУ» «за» висловилося понад півтора десятка депутатів, а в БЮТ — лише троє.
«І чого ви хотіли? Подумаєш, прокурора вибрали! А що, краще було б, щоб тяганина тривала? Він же все одно ситуативний, до виборів лише допрацює», — сказав однин із опонентів влади, виходячи з сесійної зали.
Після успішного голосування по кандидатурі генпрокурора парламент також спробував заповнити і свої внутрішні вакансії. Проте невдало. Депутати не змогли обрати ані заступника голови ВР, ані керівництво «обезглавлених» парламентських комітетів. Віце- спікера обирали таємним голосуванням. На цю посаду претендували Володимир Заєць (СДПУ(О), Юрій Костенко (УНП), Валерій Коновалюк (фракція «Довіра народу»). Але в таємному голосуванні взяв участь лише 161 депутат, і воно було визнане таким, що не відбулося.
А до цього Верховна Рада не підтримала «пакет», яким планувалося обрати керівників і заступників глав деяких парламентських комітетів. Цей набір склали кандидати, які перемогли в рейтинговому голосуванні серед усіх бажаючих зайняти ті чи інші посади. «Пакет» набрав усього лише 113 депутатських голосів. Проте, іншого, напевно, й не варто було чекати, оскільки жоден із запропонованих у пакеті кандидатів за рейтингового голосування також не зміг набрати 226 голосів своїх колег. Зокрема, в пакет було внесено прізвища: на посаду глави комітету з питань держбудівництва та місцевого самоврядування — Віктора Слаути (фракція «Регіони України»), голови комітету з питань бюджету — Людмили Супрун (позафракційна), голови комітету з питань охорони здоров’я, материнства та дитинства — Михайла Сятині (фракція Народної партії), голови комітету з питань науки й освіти — Михайла Родіонова (КПУ), голови комітету з питань промислової політики та підприємництва — Вадима Гурова (фракція Народної партії), голови комітету з питань свободи слова й інформації — Ігоря Шурми (фракція СДПУ(О), голови комітету з питань європейської інтеграції — Олега Зарубінського (фракція Народної партії), голови комітету iз закордонних справ — Ігоря Осташа (фракція партії «Реформи і порядок»).
Судячи з настрою депутатів, цьому складу парламенту доведеться допрацьовувати відпущений законом термін повноважень у сьогоднішньому складі. Навіть вчорашнє голосування багато хто з парламентаріїв називав марною процедурою за кілька місяців до виборів...
