Чи всі пам’ятають, що Андрій Шевченко 2004 року був визнаний найкращим гравцем Європи, лауреатом «Золотого м’яча», і того ж року йому присвоїли звання «Герой України» із врученням ордена Держави? Хто забув, що ще 1975 року цей же «Золотий м’яч» здобув Олег Блохін? Той, хто 2006 року сягнув тренерського рекорду часів України-держави: вивів українську збірну у чвертьфінал чемпіонату світу 2006-го.
Понеділок 11 червня 2012 року став для обох спільним щасливим днем, піком професіональних дій тренера і гравця. Тому що 59-річний Блохін — усупереч проголошеній попередній заявці — все ж випустив увечері на поле НСК «Олімпійський» 35-річного Шевченка — з капітанською пов’язкою і карт-бланшем центрального форварда. А Шевченко, який два останні роки у футболі мріяв про цей день і через старі травми й ветеранський вік уже навіть офіційно покинув рідне київське «Динамо», двічі головою по-гросмейстерськи переграв спочатку в оточенні шістьох, а згодом — трьох футболістів збірної Швеції їхнього голкіпера й забив два історичні м’ячі для України.
Мабуть, назавжди їхньою спільною таємницею залишаться слова, сказані один одному в радісних обіймах після семи хвилин бенефісу Шевченка, коли він на 55-й і 62-й хвилині дебютного на Євро-2012 матчу, як це з’ясувалося через півгодини, оформив кінцевий результат поєдинку Україна — Швеція — 2:1. Герой України Шевченко, екс-гравець італійського «Мілану», з яким він підкорив усі європейські футбольні вершини, 11 червня виграв також принципову очну дуель у футбольного героя Швеції та нинішнього лідера атак клубу Берлусконі — 30-річного Златана Ібрагімовича. І тим, що вже через три хвилини після гола Ібрагімовича у ворота українців Шевченко зрівняв рахунок, і тим, що свій другий гол Андрій забивав, безпосередньо обігравши якраз високого і часто зверхнього шведа під час подачі кутового на ближню стійку воріт. Так Шевченко став третім гравцем турніру, який у першому турі записав на свій рахунок два м’ячі.
Напевне, той талановитий драматург, хто у небесній футбольній канцелярії розписував сценарій матчу Україна — Швеція, є великим прихильником справедливості та філософа Конфуція, який дуже давно стверджував, що знаки і символи керують світом. Трохи шкода, що після такої фантастичної перемоги турніри не закінчують і не вручають одразу нагороди. Бо якою безмежною не була би наша радість від першої перемоги збірної України у фінальній частині європейського чемпіонату, по-справжньому героями українські футболісти стануть лише тоді, коли здобудуть іще п’ять надважких перемог. Спочатку над англійцями і французами у групі D, а потім — у чвертьфіналі, півфіналі та фіналі. І таке до 11 червня ще фантастичне завдання цілком може бути виконане нашою командою за тепер очевидної для всіх головної умови: якщо всі футболісти кожен матч гратимуть до останньої хвилини з такою ж віддачею і натхненням, як Шевченко. Тоді Блохін не сивітиме на школярських помилках оборони і з нагоди свого майбутнього 60-річчя буде також готовий підставити свої груди для ордена Держави. Це буде залежати від усіх 23-х заявлених гравців, а не тільки від тих, хто вийшов на поле у стартовому матчі. Просто цим футболістам підфартило більше: П’ятов, Селін, Хачеріді, Михалик, Тимощук , Гусєв, Назаренко, Коноплянка (Девич), Воронін (Ротань), Ярмоленко, Шевченко (Мілевський). Привітаймо їх також із першим півмільйона євро, обіцяним президентом Федерації футболу України Григорієм Суркісом за кожну перемогу.
Однак нічия у Донецьку англійської і французької збірних (1:1 — по голу забили англієць Лескот і француз Насрі — обоє грають за клуб «Манчестер Сіті») не робить для української команди легшою боротьбу за вихід із групи D у чвертьфінал. Для цього, як мінімум, з обома командами українцям треба зіграти внічию або перемогти одну з них. Наступний матч наша збірна зіграє в Донецьку у п’ятницю, 15 червня, проти французів. Того ж дня шведи змагатимуться з англійцями у Києві. Якщо київська міліція подякувала шведським уболівальникам за толерантність, виявлену ними після поразки їхньої збірної у столиці 11 червня, то, крім вихованості шведів, їхня поведінка свідчить ще й про збережені надії на успіх рідної команди у наступних матчах.
Таблиця групи D сьогодні така: Україна — 3 очки, Англія і Франція — по 1, Швеція — 0. Учора ввечері матчі другого туру зіграли команди групи А: Греція — Чехія у Вроцлаві, Польща — Росія у Варшаві. Їхні результати на час друкування «Дня» ще невідомі. Сьогодні змагатимуться національні збірні у групі В: Данія — Португалія у Львові та Нідерланди — Німеччина у Харкові. Завтра — Італія — Хорватія у Познані та Іспанія — Ірландія у Гданську.
Сьогодні у Львові фани знову можуть бути обурені тим, що черговий матч на головному міському екрані місті Лева коментуватимуть російською мовою коментатори з Москви. Міський голова Львова, за повідомленнями його прес-служби, буцімто навіть написав із цього приводу лист-протест в UEFA, під протекторатом якої функціонують фан-зони в Україні. І нібито мер згоден нині хоч на англійську, аби не російська. На жаль, уся ця реакція — традиційна гра на необізнану з проблемою публіку. Як і під час голосування у парламенті мовного законопроекту. Бо ще у травні всім, хто хотів це знати, було відомо, що телекомпанії Рината Ахметова запросили коментаторів із Росії. Тоді ж депутати Львівської міськради проголосували на сесії офіційний запит до Національної телерадіомовної компанії України — власника ліцензії на трансляцію матчів Євро-2012 — про роз’яснення такого телефінта. Однак цей запит офіційно надіслали зі Львова до Києва аж на початку червня. Готовий поставити у букмекерській конторі 1 гривню на те, що й обурливий лист-протест до невинної у цій ситуації UEFA реально ніде не буде надісланий. Бо функціонери UEFA, як і коні Михайла Коцюбинського, не винні. «Самі визначайте у своїй країні, кого слухати і дивитися, а не шукайте винних за кордонами», — міг би сказати на такий докір Мішель Платіні або хіба що подумки порадити: беріть приклад із моєї Франції, як поважати державну мову.
Зауваження про те, що коментаторів із Росії запросили тому, що українські коментують суржиком, є смішними навіть для філолога-теоретика Табачника і політолога-практика Азарова. Ну, кажуть наші коментатори «бровка», «кромка», «штанга», «перекладина», «точно», «здорово» тощо, але ж ці кальки з російської легко лікуються, наприклад, грошовими штрафами. Як у футболі: порушив правила — розплачуйся. Гірше, звісно, коли український коментатор не розуміє історичних паралелей, наприклад, між Полтавською битвою і матчем Україна — Швеція. У цій битві між військами Московської держави під проводом Петра І та Швеції під орудою короля Карла ХІІ українці, які за задумом гетьмана Мазепи підтримали шведів проти Москви, щоб здобути незалежність від неї, були якраз тими, хто найбільше програв від перемоги московитів (росіян тоді ще не було). Українці програли свою гіпотетичну державність. А рештки їхніх надій солдати Петра І втопили в українській крові, у масових стратах. Тож результат Полтавської битви був трагічний для України на два наступних століття. І якщо цього досі не розуміє 2012 року український коментатор, то, може, й легше для української душі слухати те ж саме імперське трактування історії з вуст коментатора з Росії. Щоправда, не думаю, що наші екранні гості з Москви захочуть так само радісно згадувати, наприклад, перед матчами Росії з Англією або Францією Кримську війну, в якій північний сусід капітулював. До речі, українські задунайські козаки у Кримській війні теж чомусь воювали проти імперії, що на той час перейменувалася уже в Російську. Це лише у мультфільмах «Як козаки у футбол грали» вони глумляться тільки над іноземцями на втіху їхнім необізнаним нащадкам.
