Сьогодні у земельному суді німецького міста Хільдесхайм повинне відбутися чергове засідання у об’єднаній справі Жердицького—Діденка, які звинувачуються у розкраданні DM4 млн., призначених для виплат жертвам нацистських репресій. Гроші, виділені німецьким урядом, надходили в Україну через рахунки очолюваного Жердицьким «Градобанку». Хоч у 90-і роки зникло DM86 млн., які надійшли на рахунок «Градобанку» від німецького уряду для виплати компенсацій жертвам нацизму, значна частина звинувачення втратила свою актуальність через давність.
— Те, що сталося, є ганьбою та проблемою виключно української сторони, оскільки Німеччина «довірила» гроші остарбайтерів офіційній структурі, — сказав учора кореспонденту «Дня» директор Сервіс-центру «Україна-Європа» Сергій Монченко. На його думку, причина того, що сталося, полягає у тому, що протягом усієї історії з виплатами в Україні постійно змінювалися люди, відповідальні за розв’язання цієї проблеми. Відсутність на цьому посту постійної людини, яка могла би нести відповідальність, зі слів С. Монченка, не може негативно не впливати на ситуацію з виплатами. Щоправда, як зазначив С. Монченко, позавчора у РНБОУ представники німецьких організацій, що займаються наслідками Другої світової війни, запропонували українській стороні свої послуги щодо створення українсько-німецької групи з вивчення та розв’язання цих проблем. Раніше подібна група вже існувала, однак тоді Україна відмовилася від послуг німецької сторони.
У той же час, перший помічник голови правління Фонду «Взаєморозуміння та примирення» Степан Косяк вважає, що, незважаючи на те, що історія з викраденими коштами серйозно вплинула на імідж України на міжнародній арені, порушувати цю проблему нинi не актуально, оскільки уряд України відшкодував збиток, та виплати жертвам нацизму відбуваються у встановленому режимі. С. Косяк також запевнив, що всі українці, які претендують на виплати, свої гроші отримають.
Однак питання не просто в іміджі України у світі, і навіть не у тому, що остарбайтери нарешті отримають те, що їм дав німецький уряд. Якщо ми забудемо цю ганебну історію, такі ситуації будуть повторюватися знову і знову. Якщо хочете — це тест для суспільства: чи зможе воно виробити силу відторгнення від тих, хто може безсоромно «поцупити» гроші людей, — вже старих і знеможених, які свою молодість провели на каторжних роботах чи у концтаборах. Зайдіть до фонду, подивіться на обличчя тих, хто пережив жахи нацизму, послухайте їх... Чи зможете ви тоді забути «історію» з «Градобанком»?
... Багатогодинні черги учора в коридорах фонду доводили, що надія українських пенсіонерів на отримання грошей ще жива. Чоловік Тамари Романівни Федорової Володимир був у декількох німецьких концтаборах. Документи, що підтверджують це, самі ж німці знищили, однак назавжди запам’ятав Володимир Федоров свій табірний номер. Німецька сторона підтвердила, що людина з таким номером дійсно перебувала у концтаборі Заксенхаузен, однак на те, щоб підтвердити особистість В. Федорова, потрібен час. Тамара Романівна переживає, що до закінчення терміну подачі заявок на виплати може не встигнути зібрати потрібні документи. Та й сил паперова тяганина відбирає чимало...
Катерина Андріївна Дорошенко також приходить до фонду у справах чоловіка не вперше. За її словами, надані документи чимось збентежили чиновника, який звинуватив сім’ю в тому, що папери «несправжні». Спростувати це Василь Дорошенко, на жаль, не зміг, оскільки страждає склерозом, мабуть, цим і зміцнив підозри працівника фонду. «Відкопавши» все ж таки у архівах «справжні» документи, К. Дорошенко вирішила спробувати щастя повторно, оскільки у грошах на ліки та прожиття сім’я має гостру потребу.
Тетяні Козловій хоч і пощастило не побачити жахи концентраційних таборів, з болем згадує молодість, проведену в Німеччині. «Ніхто не брав до уваги те, що часом дівчатам доводилося виконувати найважчу чоловічу роботу. Жили у спеціальному таборі в неопалювальних приміщеннях, щовечора нас замикали та перераховували, засинали цілком «розбитими» під гавкання собак, що нас охороняли», — згадує вона.
Тетяна Петрівна вітає ініціативу німецької сторони компенсувати втрачене нашими громадянами в Німеччині здоров’я, однак вважає, що процес отримання виплат забирає здоров’я не менше. «Хворим старим доводиться вистоювати багатогодинні черги тільки для того, щоб з’ясувати механізм отримання виплат, немало часу йде на оформлення документів. Не знаю, яка зі сторін створює ці проблеми, однак людей, які і без того немало вистраждали, це принижує», — говорить Т. Козлова.
Зі слів С. Монченка, затягнення виплат «завдяки» нескінченній паперовій тяганині пов’язане насамперед з тим, що між Україною та Німеччиною відсутнє прозоре інформаційне поле з обміну даними. Він також відзначив, що кількість українських громадян, які отримали допомогу з Німеччини, могла б бути куди більшою, якби в Україні менш жорстко встановлювалися рамки по визначенню того, кого відносити до розряду остарбайтерів. Адже, з його слів, деякі категорії населення, що не мають в Україні права отримувати виплати, за європейськими законами вважаються жертвами нацизму, а, отже, можуть розраховувати на компенсацію. Причому, як зазначив С. Монченко, Німеччина не відмовлялася зарезервувати на виплати куди більшу суму.
