I в Києві, й у Москві задоволені результатами переговорів президентів України та РФ Віктора Ющенка й Володимира Путіна в російській столиці. Справді, за підсумками засідання міждержавної комісії затверджено План дії Росія — Україна до 2009 року, що намічає ключові напрямки взаємодії у найрізноманітніших галузях. На думку українського Президента, дуже важливо було «запустити механізм державної комісії «Путін — Ющенко», яка дає можливість через План дій 2008 року дати відповідь, по суті, на два — три десятки найбільш складних питань, які виникають у практиці наших відносин». Ющенко також відзначив хороший динамізм у переговорному процесі з урегулювання проблеми делімітації по Азовському морю.
Зі свого боку російський президент також висловив задоволення підсумками «зустрічі, яка дозволила звірити годинники, узгодити спільні кроки з наповнення нашого партнерства конкретними справами на благо наших двох народів». За словами Путіна, результати засідання комісії, переговори з українським президентом підтвердили взаємний настрій на подальше нарощування двосторонньої співпраці. Водночас він визнав, що пріоритети Росії та України не завжди співпадають. Особливо це виявилося в одній із відповідей на запитання українського журналіста про те, яка офіційна позиція Кремля щодо перегляду відносин з Україною, якщо вона все-таки стане членом НАТО в перспективі. Путін зазначив, що теоретично не можна виключити цього, що Росія націлить на Україну свої ударні ракетні системи при розміщенні натовських баз на українській території. Ющенко пояснив журналістам, що українська Конституція не передбачає створення на території України баз інших держав і блоків. «Ми виходимо з того, що кожна нація, кожна країна формує свою концепцію оборонної політики, політики безпеки», — підкреслив український Президент.
Очевидно, що не зовсім співпадають інтереси України й Росії відносно святкування деяких історичних дат. Як повідомив Путін, обидві сторони також домовилися подумати про те, як гідно відзначити 1020-річчя хрещення Русі цього року, а наступного року — 300-річчя Полтавської битви. Як відомо, остання тема неоднозначно сприймається українцями.
Як оцінюють результати переговорів президентів України й Російської Федерації Віктора Ющенка та Володимира Путіна російські й українські експерти? Яку політичну ціну має платити Україна за те, що ціна на газ збереглася на колишньому рівні? Що означає заява Путіна про можливе націлення на Україну російських ударних ракетних систем? Чи можна розглядати успішне завершення переговорів між Путіним і Ющенком як підтвердження того, що на майбутніх президентських виборах в Україні Кремль може підтримати нинішнього українського Президента?
Микола ПЕТРОВ, член наукової ради Московського центру Карнегі:
— Мені здається, що були різні очікування. Взагалі, очевидно, можна вважати зустріч досить успішною. Оскільки головні проблеми було вирішено чи, принаймні, сторони оголосили, що вони просунулися в їхньому рішенні, і плановане скорочення подачі газу було спочатку тимчасово, а потім взагалі припинено. Рано ще говорити про те, що проблеми остаточно вирішені, але, принаймні, можна вважати, що зустріч Ющенка і Путіна пройшла досить успішно, і сторонам вдалося поговорити про цілу низку важливих питань.
А щодо решти переговори буде продовжено. Стосовно попередження Путіна щодо можливості націлення на Україну ударних ракетних систем у разі розміщення НАТОвських баз на українській території. Я гадаю, що, у принципі, ситуація з НАТО внаслідок політичного календаря в Україні й у Грузії, і ті побоювання Росії та Путіна, пов’язані з можливістю вже зараз підключення цих двох країн до Плану дій з отримання членства в НАТО, зараз дещо послабшали внаслідок того, що навряд чи в Україні й у Грузії форсуватимуть зараз події.
І мені здається, що останній візит прем’єр-міністра Юлії Тимошенко до Брюсселя якраз свідчить про те, що, мабуть, до президентських виборів в Україні навряд чи ризикуватимуть таким вельми складним у сприйнятті українського суспільства і здатним викликати різке загострення відносин із Росією сюжетом, як приєднання до НАТО. Не кажучи про те, що й у НАТО очевидно, що США, як головний двигун розширення Альянсу, зараз дуже сильно стурбовані внутрішньополітичними проблемами і своїми виборами. І, мабуть, можна говорити про певний тимчасовий не мораторій, але, принаймні, відкладання теми ПДЧ. Ці проблеми перестали бути терміновими, й у цьому сенсі їхня гострота поменшала для відносин Росії з Україною і Грузією.
Я гадаю, що завжди гарячими слідами дуже складно судити про весь комплекс обговорюваних проблем. Зрозуміло, що це був великий пакет. І зрозуміло, що для Віктора Ющенка відносини з Москвою набагато важливіші у світлі майбутніх президентських виборів і вибудовуванні його кампанії і того, як виглядатиме кампанія Тимошенко, ніж ціла низка конкретних сюжетів, що ускладнюють взаємовідносини Росії та України на сьогоднішній день. Важко сказати, яким чином це в пакеті обговорювалося. Але, судячи з того, що, по суті, в газовому питанні російська сторона пішла на поступки, мабуть, є якісь домовленості. І можна тільки гадати, які. Це може бути пов’язано з нефорсуванням приєднання України до НАТО. Можна це пов’язувати з якимись іншими сюжетами. Їх дуже багато в російсько-українських відносинах.
Я б іще підкреслив такий дуже важливий елемент у відносинах, як відмова Росії від використання українських Станцій попередження про ракетний напад (СПРН). Окрім того, оскільки Україна вступить у СОТ раніше за Росію, то буде важлива позиція Києва відносно Москви в цьому питанні. Ось, власне, комплекс питань, який зараз найбільш істотний для двох президентів. Але, мені здається, що головні проблеми і складнощі в російсько-українських відносинах загалом позаду. Той шок, пов’язаний із різкою зміною газової політики «Газпрому», був разовим.
Як важко він не позначився на відносинах, але загалом уже такий обсяг погіршень неможливий. Тому що реалізовується такий вельми прагматичний і жорсткий і при цьому набагато більш зрозумілий підхід, який виключає якісь приховані невдоволення тієї чи іншої сторони. Економіка — це економіка. Політика — це політика. І у Києві, й у Москві політика цим поштовхом перебудована дуже сильною мірою. І далі проблема в тому, щоб наші відносини не стали заручником внутрішньополітичних баталій і проблем. Звичайно, це пов’язано з українськими президентськими виборами. І з тим, як розвиватиметься політична ситуація в Росії. Зрозуміло, що ми сусіди. Зрозуміло, що Україна повинна балансувати, поєднувати західний і східний вектори. Принаймні, зараз складається враження, що це усвідомлено і прийнято обома сторонами. Нинішній баланс між західним і східним вектором в українській політиці не є одностороннім і справді є балансом.
Що стосується відмови Росії від СПРН, мені здається, що в цьому випадку можна говорити про те, що Росія робить якісь кроки з дистанціювання у плані військово-технічної співпраці. А тут існує ціла низка побоювань російської сторони у зв’язку з рухом України у бік НАТО, що був пов’язаний саме з цими моментами. Можливо, одномиттєво і швидко змінити систему зв’язку військово-промислових комплексів наших країн і певну залежність російських військових від технічних засобів в Україні. З одного боку, відмова від використання СПРН пов’язана з тим, що Росія вже підготувала альтернативні варіанти, а з іншого — він означає, що менше залишається таких жорстких гачків, які можуть дуже хворобливо реагувати на рух української сторони у бік НАТО.
Що стосується майбутніх президентських виборів в Україні, то, зрозуміло, що Росія — дуже важливий чинник в українській політиці. І жоден із серйозних кандидатів не може не думати про вишиковування відносин із Росією. Як неодноразово заявляв Путін, особливо після невдалої спроби якимсь чином впливати на минулі президентські вибори, Росія демонстративно схильна до збереження статус-кво. У цьому сенсі було б неправильно говорити про те, що Кремль цілком підтримуватиме Ющенка на виборах у його боротьбі з Тимошенко. Але мені здається очевидним, що не буде однозначної позиції: підтримка одного проти іншого. Далі питання політики, яким чином будуватимуться ці відносини. Якщо ви звернете увагу на останні вибори в Сербії, коли був кандидат, який вважався проросійським. І напередодні другого туру діючий президент Сербії Тадіч приїхав до Москви. Він уклав цілу низку угод, важливих для Сербії та російсько-сербських відносин. Тим самим він продемонстрував своїм виборцям, що за збереження його при владі відносини з Росією не погіршуватимуться, а навпаки, розвиватимуться. Мені здається, це знакова позиція Кремля і, мабуть, вона матиме місце і на українських виборах.
Олександр СУШКО, директор Центру миру, конверсії та зовнішньої політики України:
— Результати зустрічі загалом очікувані. Підписані документи, які готувались і урегульовано гострі питання щодо газу, що виникли в останні дні. Сторони також обмінялися баченням проблем, які останні місяці дещо затьмарювали двосторонні стосунки. Зрозуміло, що з більшості питань вони залишилися при своїх думках.
Чи довелося Ющенку заплатити якусь політичну ціну за урегулювання газового питання і ціни на газ? Ця тема дуже специфічна. Бо, зазвичай, ми спочатку дізнаємося про добрі новини, а потім через якийсь час про погані, які на початку були приховані. Тому зараз я не ризикую прогнозувати. Ми добре пам’ятаємо 4 січня 2006 року, коли теж із перших повідомленнях здавалося, що все було нормально. А потім з’ясувалось, що Україна потрапила в таку пастку.
Слова Путіна щодо можливого націлення російських ракет на Україну є риторикою, розрахованою на некомпетентну публіку. Це одна з не багатьох традиційних страшилок, якою користується російська сторона. Будь-яка компетентна особа знає, що немає ніякого зв’язку між членством окремих країн у НАТО і розміщення на їх території систем Протиракетної оборони. Ці системи розміщуються на двосторонній основі між США і окремими партнерами, незалежно від того є вони членами НАТО чи ні. Більше того, ніяких потреб розміщення американських ПРО на території України не існує і не буде існувати. Мабуть, тут ми бачимо очевидний дефіцит аргументів, коли для обґрунтування небажаності членства України в НАТО намагаються використовувати аргументи, які зовсім не відносяться до сфери вступу до Альянсу.
Що стосується можливого форсування чи не форсування Україною подій щодо отримання ПДЧ? Україна подала заявку на ПДЧ, яка знаходиться на розгляді в НАТО. Тоді заявку можна або відкликати, або продовжити чекати на відповідь Альянсу. Зараз від України та її форсування вже нічого не залежить. Хіба що Україна може оголосити, що розраховує на отримання ПДЧ не в Бухаресті, а через кілька років у іншому місці. Але тоді потрібно внести правку в цей документ. А зараз заявка лежить на столі НАТО і Альянс буде вирішувати коли надати Україні ПДЧ.
Що стосується заявленого українським Президентом динамізму в переговорному процесі щодо делімітації Азовокерченської протоки? У мене немає даних стосовно того, що сторони дійшли згоди з приводу основного спірного питання: визнання адміністративних кордонів колишніх Радянських республік і проведення кордону на схід від острова Тузла.
Що стосується спільного святкування 300-річчя Полтавської битви? Якби йшлося про сучасні європейські нації, то вони дуже швидко знайшли б формулу того, як у трьох відзначити річницю цих подій. Насправді, ми бачимо з російського боку намагання відзначити не річницю, а чергову подію російської слави і подати святкування Полтавської битви як один з ключових символів відновлення імперської потуги Росії. Зрозуміло, що в такому контексті таке святкування неприйнятне, насамперед, для України. Думаю, що і для Швеції також. Але за жодних обставин не може бути святкування імперської величі однієї з учасниць цих подій. Дійсно, діалог треба вести, щоб у нас не було два альтернативних святкування. У процесі діалогу знайти відповідь щодо сценарію і формату святкування.
Навряд чи можна говорити про можливу підтримку Кремлем Віктора Ющенка на президентських виборах 2009 року. Він не сприймається в Росії як своя людина. Він є носієм іншої системи ціннісних координат. Крім того, навряд чи Росія буде будь-кого відкрито підтримувати в Україні. Скоріше з все, будуть розкладатися яйця в різні кишені в залежності від конфігурації на момент виборів. Ніякої ставки на Ющенка і Тимошенко бути не може.
