Частина трупи, яка називає себе опозицією, на одному єдиному акорді про злочинну владу та її бажання продовжити строк своїх повноважень демонструє нам спів у два голоси — одні співають «Ще не вмерла...» інші — «Славься отечество...». А оскільки грати на одному акорді практично неможливо, то опозиції періодично на бубні підграють деякі легендарні народні депутати з більшості заявами про те, що не бачать перешкод для «третього строку».
Інша частина трупи — більшість — усі співають «Боже, царя храни», але танцюють одні «Польку-метелика», другі — «Сім сорок», треті — «Кадриль», — імовірно, залежно від того, де сховане все те, що «зароблене непосильною працею».
Ви запитаєте, а до чого ж тут «Гопак»? До того, що всі без винятку — і більшість, й опозиція, — заявляють, що відстоюють інтереси України. Тобто оголошують український «Гопак», а співають і танцюють хто на що здатен, точніше, у строгій відповідності до отриманої ролі.
Я часто ставлю перед собою запитання: у чому головна причина такої ситуації? Головна причина, на мій погляд, полягає у тому, що ми вирішили будувати капіталізм під керівництвом компартійних ідеологів.
Усі виконавці залишилися практично ті самі — ансамбль ім. Ленінського комсомолу майже в повному складі перейшов до ансамблю ім. Верховної Ради.
Кухарі на політичній кухні, бажаючи сподобатися всім, вирішили запропонувати українському народу солянку, в якій усього потроху і після якої навіть міцний здоровий організм потребує значного часу для відновлення. Навіщо? Адже ми маємо чудову національну страву — український борщ, для якого все є. Бог дав нам благодатну землю, на якій зростає і хліб, і все необхідне до хліба. Відбирати у свого народу останній шматок хліба — великий гріх. Тому роботу парламенту необхідно оцінювати передусім із позиції: чи все зробив вищий законодавчий орган держави для того, щоб наші громадяни краще жили? На жаль, я не можу ствердно відповісти на це запитання.
Вважаю, що не можна оцінювати роботу Верховної Ради за кількістю прийнятих законопроектів. Якщо Закони не виконують, яка різниця, скільки їх прийняли, — один, десять, сто, тисячу чи жодного. На жаль, Верховна Рада абсолютно нічого не зробила для того, щоб закони в країні виконували. А чи можуть забезпечити виконання законів народні депутати, які самі є порушниками законів? Хтось колись запропонував зробити у парламенті «рибний четвер». Закони розглядають, а голосування — щочетверга (імовірно тому, що у каламутній водичці легше ловити рибку). І ця дурість настільки прижилася, що змінити її неможливо — у четвер депутати дружно натискають кнопки, а всі інші дні можна вирішувати свої питання. Адже в законі чітко записано, що депутати працюють на постійній основі, і ніде не сказано, що тільки по четвергах, а в інші дні засідання відбуваються у порожньому або напівпорожньому залі. Скажіть, чи може щось більше дискредитувати Верховну Раду, ніж таке ставлення деяких депутатів до своїх обов’язків? Той факт, що у нинішній Верховній Раді немає навіть 226 депутатів, готових проголосувати за скасування «голосування по четвергах», свідчить про те, що для більшості народних обранців головне — вирішення власних питань, а не робота в парламенті, і наївно чекати від такого парламенту покращення життя для пересічних виборців. То яка, у цьому випадку, може бути парламентська республіка?
