Наступного тижня Україна спробує привідкрити усьому світу свою козирну карту у великій нафтовій грі — українську ділянку євроазіатського нафтотранспортного коридору. У Києві в рамках спеціалізованої виставки «Нафта і газ» пройде презентація магістрального нафтопроводу Одеса— Броди і морського нафтоперевалочного комплексу (терміналу) «Південний». Але якщо зазвичай козирі не поспішають світити, то нинішня українська політика претендує на випередження як реальних противників у боротьбі за нафтові маршрути, так і довгоочікуваних потенційних партнерів з фінансування українського довгобуду №1.
Як заявив у вівторок перший заступник голови правління НАК «Нафтогаз України» Василь Кощинець, мета презентації — «зацікавити і партнерів, тобто Європу, і держави прикаспійські, які добувають нафту». Прагнення це загалом-то інакше ніж схвальним не назвеш. Оскільки досі жодного цента іноземних інвестицій на великому шляху з Одеси до Бродів ніхто не бачив. Проте рідний український бюджет в останні роки до цієї теми також байдужий. Після великої перерви, коли будівництво утримувалося виключно розрізненими зусиллями українських нафтотранспортних підприємств, на нинішній рік парламентарі все ж виділили на нього, за словами В.Кощинця, 60 млн. грн. Однак і ця сума, повідомив керівник «Нафтогазу», сюди також не надходила. Тому без особливого ентузіазму сприймається й рішення координаційної ради парламентської більшості про те, що в наступному році бюджет знову передбачить гроші для нафтового коридору.
Словом, задумана демонстрація нафтових козирів поки що виглядає ні чим іншим, як черговою, але не дуже активною спробою взяти в борг. Як випливає зі слів В.Кощинця, уряд не збирається залучати іноземні інвестиції для завершення будівництва української ділянки нафтопроводу Одеса—Броди, оскільки будівельна готовність цього об’єкта становить вже 85 %. Йдеться лише про отримання кредиту на добудування і, головне, на наповнення труби (протяжність 667 км і діаметр 1020 мм) нафтою. Сума кредиту, про який вже багато років іде безуспішний торг з ЄБРР, — $50 млн. І важко припустити, що в тому випадку, якщо банк скаже остаточне «ні», таку суму наважиться виділити хто-небудь інший. Тому експерти «Дня» вважають, що фактична відмова від залучення іноземних інвесторів не буде сприяти ні своєчасному завершенню будівництва, ні наповненню магістрального нафтопроводу нафтою. Тим більше, що дані про майже повну готовність нафтопроводу не витримують неупередженого аналізу. Досить пригадати, що кошторисна вартість пускового комплексу з’єднувального нафтопроводу «Південний» — Західна Україна становить понад мільярд гривень ($385,13 млн.). На середину вересня будівництво було профінансоване всього лише на 436,7 млн. грн., а сума освоєних капіталовкладень не перевищувала 365 млн. грн.
Представляючи потенційним партнерам такий «майже готовий об’єкт», органiзатори презентації, звичайно, навряд чи стануть інформувати їх про те, що одна з причин такого повільного дозрівання цього проекту полягає також у вельми відчутній неузгодженості дій основних (на сьогоднішній день) фінансуючих організацій. Тим часом пропозиції об’єднати їх в єдину структуру не знаходять підтримки ні в уряді, ні в «Нафтогазі України». Останній, зокрема, побоюється, що після об’єднання нафтотранспортні організації можуть вийти з-під його контролю, забравши з собою і сам нафтопровід. Це, відповідаючи на запитання «Дня», визнав В.Кощинець. Цікаво, чого в цій ситуації боїться уряд?
Проте суперідея нинішньої нафтогазової презентації — отримати кредит на придбання нафти для первинного заповнення труби — виглядає (відповідно до усталених характеристик нашого уряду) вельми сміливою. Більше того, вже зараз можна побачити спроби подальших дій. З цього приводу не можна не пригадати недавню поїздку першого віце-прем’єра Юрія Єханурова та першого заступника міністра енергетики Вадима Копилова до Іраку, який володіє величезними нереалізованими запасами нафти, де українська делегація зустрічалася з президентом Саддамом Хусейном і вела переговори про співпрацю в рамках резолюції ООН «Нафта в обмін на продовольство». Питання тільки в тому, як поставиться Захід до вияву ініціативи Україною на «іракському фронті».
