Численні коментарі, що супроводжують процедуру бюджетних слухань, досить детально пояснюють, чому на бюджетний законопроект чекає важке життя. Тут не забуто i завищені (для одних) або занижені (для інших) прибутки, i витрати, що нікого не влаштовують, і неохайну гру навколо державної скарбниці — одним словом, повний набір аргументів, через часте використання добре знайомий будь-якому мешканцеві нашої країни. Проте українцям також добре відомо, що щорічні бюджетні пильнування i баталії ще жодного разу не увінчалися ухваленням хорошого бюджету. Щоправда, голова Рахункової палати (контролера бюджету) Валентин Симоненко з таким твердженням навряд чи погодиться: адже він упевнений, що більшість бюджетів були нормальними, а занапастила їх протизаконна «приватизація» бюджетних грошей законними ж розпорядниками.
Таким чином, дискусія навколо бюджету нікого не залишила байдужим. У той же час номінальна правота кожного із захисників (свого) і викривачів (чужого) бюджету робить абсолютно неможливою об'єктивну оцінку того, який з бюджетів (що просуваються ВР або урядом) кращий для країни. Частково відповідь на це запитання можна отримати з відповіді на інше запитання. А саме, які завдання має виконати конкретний бюджет, виходячи з конкретного зрозумілого суспільного блага. Як нам здається, і в парламентському, і в урядовому проекті є схожі завдання, але є й відмінності. Для обох iз них вимушеним пріоритетом є конституційне виконання державою соціальних зобов'язань, пріоритет підтримки галузей, що знаходяться у стані «стагнації», — не стільки конституційний, скільки ментальний пріоритет. Це, мабуть, і вся схожість.
Із відмінностей привертають увагу дві речі. Парламентський проект, підготовлений бюджетним комітетом, є смертельним противником директорів прибуткових держпідприємств, оскільки левову частку з 15 млрд. додатково «знайдених» гривень компетентна Юлія Тимошенко хоче вилучити з «ренти» червоних директорів та їхніх чиновників-заступників.
