Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Гра "в монополію" по-українськи

29 липня, 1997 - 00:00

Пристрасті навколо одного із найбільш ласих шматочків української промисловості - Миколаївського глиноземного заводу (МГЗ) - весь час нагнітаються.

Преса не встигає публікувати повідомлення про контакти і контракти між МГЗ й алюмінієвими підприємствами Росії, як тут же офіційні особи з обох сторін починають спростовувати одна одну. Так, місяць тому, з посиланням на директора МГЗ Віталія Мешина, з'явилися повідомлення про те, що завод прийме пропозицію алюмінієвих комбінатів Росії про продаж 1997 р. 400 тис. тонн глинозему за ціною, еквівалентною 12,5% котирування алюмінію на Лондонській біржі металів. Представники Братського алюмінієвого заводу тут же прокоментували: "Згода МГЗ на таку операцію ще не значить, що виробники алюмінію будуть працювати зі збитками".

Вичікувальну позицію опонентів В. Мешина пояснити просто. Ще далеко не ясний як статус самого В. Мешина, так і "Орендного підприємства "Миколаївський глиноземний завод" (АП МГЗ): рішенням Вищого арбітражного суду України від 25 квітня 1997 року статут і установчий договір АП МГЗ визнані недійсними з моменту їхньої реєстрації. 19 червня 1997 року цю справу знову розглянув арбітраж у касаційному порядку. Рішення попередніх інстанцій залишено без змін...

МГЗ уже за проектом був "приречений" на мирне співіснування з алюмінієвими заводами Росії. Ці підприємства вже давно акціановано і приватизовано, розділено сфери впливу, пройшла і хвиля гучних скандалів, тоді як МГЗ залишався осторонь від "алюмінієвих воєн" з тієї простої причини, що його майно, як і раніше, залишалося власністю держави України. Та це не значить, що навколо заводу не плелися інтриги.

Закінчення

Кирило РАЗУМОВСЬКИЙ, "Коммерсант Daily", спеціально для "Дня"
Газета: