У Софійському заповіднику відбулося представлення книги Владислава Корнієнка «Корпус графіті Софії Київської ХI — початку ХVIII ст.», яка ще до виходу з друку викликала полярні висловлювання. Одні науковці назвали її видатною працею академічної науки, а інші затаврували як лженаукову.
Нині налічується чимало дослідників графіті — зображень, малюнків чи надписів, видряпаних на поверхні. Зразки древніх послань містяться й на стінах Софії Київської. Втім, в Україні досі був відомий лише один дослідник графіті — історик, археолог Сергій Висоцький. Після його смерті (в 1998 році), довгий час ніхто більше графологічними дослідженнями у Софії Київській не займався, аж доки п’ять років тому на роботу в музей не прийшов молодий учений, кандидат історичних наук Владислав Корнієнко. Саме він не тільки продовжив, а й збагатив дослідження свого попередника новими відкриттями.
— Якщо Сергій Олександрович Висоцький прочитав лише 300 написів, то Корнієнко розшифрував вже понад 2 500 видряпаних послань, — розповідає директор Софіївського заповідника Неллі КУКОВАЛЬСКА. — Раніше написи досліджувалися вибірково — лише ті, які здавалися Висоцькому найціннішими. Корнієнко почав досліджувати всі без винятку послання, вивчаючи сантиметр за сантиметром стіни будівлі храму. Багато що відкрилося нам вперше, адже змінилася техніка, за допомогою якої ми можемо вже більш якісно дослідити графіті.
Послання, що дійшли до нас з глибини віків, Владислав Корнієнко розподілив на групи — молитовні, пам’ятні, цитати та посилання на твори книжної писемності, підписи до фрескових образів тощо. Є серед них навіть окремий розділ написів-проклять, за допомогою яких автори, як-то кажуть, «піддавали нищівній критиці» окремих осіб за їхні погані вчинки. (Чи не звідти бере початок чорний і білий піар?). Щоправда, такого роду написів дуже мало. Один з них міститься під №1092. Це прокляття на адресу переяславського князя Ростислава Всеволодовича, в якому автор наполягає на тому, щоб не приймати покійного до Царствія Небесного, тому що він, вчинивши гріх убивства ченця Григорія, помер без каяття.
— Є ціла низка ділових графіті — звітів про проведення служб за спасіння душі, — розповідає Владислав КОРНІЄНКО. — Отже є проплата за обряд — є й звітування: рисочками позначено, скільки служб проведено. Є навіть гумористичні написи. Наші предки могли жартували з Богом, сподіваючись, що і Бог відповість їм жартом та усмішкою.
Особливістю цього епістолярного жанру є те, говорять вчені-графологи, що жоден із написів не створювався заднім числом, а писався саме тоді, коли датувався. Тобто, немає графіті ретроспективних, а значить, по цих написах можна прослідкувати й те, коли, у якій послідовності будувалася Софія Київська.
Сенсаційним стало відкриття молодого вченого, що перші графіті Софії Київської датуються 1011 роком. А це значить, що вік пам’ятки є дещо більшим, ніж це вважалося раніше. Зводити Софію почав ще князь Володимир, потім цю справу після його смерті продовжив син Ярослав Мудрий — тобто з 1011 по 1017 р.р. Саме це відкриття стало причиною заперечень відомих вчених Толочків, що графіті не є науковим джерелом для вивчення історії. Адже саме версія цих вчених, що Софія Київська заснована 1033 року, стала офіційною датою народження визначного пам’ятника старовини. Визнати нове відкриття — значить визнати свою помилку. Звідси треба шукати і причини безпідставних, на перший погляд, звинувачень музейної науки у тому, що вона не є науковою взагалі.
— Вихід книги Владислава Корнієнка — це подія для академічної науки, — вважає заступник директора з наукової роботи Інституту археографії Олександр Маврін. — Це початок джерелознавчої науки. Читаючи лекції своїм студентам, я, на жаль, частіше говорю про втрати — наукових джерел і самих науковців, які їдуть працювати за кордон, бо мають там більш прийнятні умови для роботи. Сьогодні ми бачимо прекрасний приклад відкриття нових наукових джерел і українського вченого, який за п’ять років зробив те, що деякі науковці не роблять і за все життя.
Присутні на презентації вчені говорили про доцільність створення наукового закладу — Інституту Софії Київської, який акумулював би всі наукові розробки і дослідження цієї історичної пам’ятки. Говорили и про необхідність провести саме в Софії Київській міжнародний симпозіум науковців-графологів.
