Зазначимо, що редакція не поділяє версії, що викладена нижче, а надає право висловитись одній із сторін.
Валерій Романов, активіст криворізького штабу О.Мороза, керівник Криворізького відділення Всеукраїнського комітету захисту прав людини.
— Вранці, 2 жовтня, представники міського штабу О.Мороза і члени територіальної виборчої комісії 31, 32 й 33 виборчих округів були на семінарі, який проводився в обласному штабі.
Десь о 15.45 ми приїхали в Кривий Ріг. Інна Іванівна (Чирченко. — Авт. ) і ще двоє наших товаришів поїхали машиною в Інгулець, де проходила зустріч із кандидатом у президенти України Вітренко. Я залишився в офісі.
Близько 21.05 приїхала Інна Іванівна з Сергієм Володимировичем (Іванченком, звинувачуваним в організації замаху. — Ред. ). Тут я повинен зазначити, що ЗМІ (урядового каналу) брешуть, заявляючи про те, що Іванченко щез. Першого числа — я особисто був присутнім при цій розмові — Сергій Іванченко отримав і інформацію про те, що на його батьківщині в Ростовської області сталася автокатастрофа, в яку потрапили його батько, мати і маленька півторарічна дитина: п'яний тракторист врізався в «Газель», якою вони їхали, і зім'яв кабіну. Дивом усі залишилися живі, і ось якраз мати Сергія Володимировича телефонувала й повідомила про це. Сергій Володимирович одразу хотів їхати до них, але я його відрадив, тому що було вже дуже пізно і після такої новини йому краще було б відпочити, заспокоїтися. Він погодився, запланувавши поїздку в Ростовську область на друге жовтня.
Тому відразу після повернення із зустрічі з Вітренко він зібрався й поїхав своєю машиною «Волга» у бік українсько- російського кордону в Ростов. Через декілька хвилин зайшли ще троє чоловік — агітатори — і буквально о 21.30 (якраз був ввімкнений телеканал УТ-1) диктор повідомив, що в Кривому Розі скоєно замах на Наталію Вітренко й затримано двох осiб із Ростовської області. Всім, хто був у штабі, я сказав, щоб ніхто нікуди не йшов: судячи з усього, зараз прийде міліція і нас арештують.
Міліція прийшла десь о 21.55 в особі начальника Дзержинського районного відділу КМУ полковника Симанька й автоматників. Анатолій Симанько спокійно так каже: «Давайте пройдемося до райвідділу міліції, поговоримо там». Туди нас доставили о 22.30. З нас взяли пояснювальні. За всіма законами допити мають вестися до десятої вечора. Тому я запропонував відпустити нас до ранку. Нас, чоловіків, довго не мучили, тому допитували десь до п'ятої години ранку. А Інну Іванівну Чирченко допитували приблизно від 22.30 до 18.00 наступного дня.
Чого домагалися від нас? Практично всі запитання зводилися до того, щоб ми розказували про організацію і проведення теракту. Природно, я заявив, що все це надумане, що ніхто з наших товаришів не міг у цьому брати участі.
Інна ЧИРЧЕНКО, редактор газети «Кривий Ріг вечірній»:
— У Дніпропетровську ми трохи затрималися. В Кривий Ріг приїхали о 15.45 на мікроавтобусі, і в штабі вже нікого не було. Утрьох — я, Богданов Ігор (він курирує Інгулецький штаб підтримки О.Мороза), Зубрицький Олег (оператор у Дзержинському районі) і наш водій — поїхали на Інгулець. Там ми побачили практично усіх наших біля входу в ПК Інгулецького ГЗК. Потім ми пройшли до залу. Практично всі наші агітатори стояли, тому були на видноті. Тим часом Наталія Михайлівна розповідала, що тих пенсіонерів, які при владі, вона відправить у резервації, Симоненка — на шахту, в якій він починав, а Мороза зі своїми сльозливими віршиками й оповіданнячками про хвору дружину... «Усі 14 кандидатів слабкі, хіба вони чоловіки, обирайте жінку, ось я — перед вами». Тут наші хлопці підняли плакат: «Політична аферистка». Наталія Михайлівна відреагувала на нього неадекватно: «Скільки вам заплатили? Зараз ви звідси вийдете і вам поб'ють пики... Я бити не буду, але знайдуться люди, котрі це зроблять». Хтось почав аплодувати, хтось — гудіти. «Ви ж щойно Конституцією трусили перед нами, яка ж це демократія і свобода слова?!» — крикнув їй Сергій Володимирович.
Цей плакат ми тримали практично до кінця зустрічі. Ми стояли всі разом. Хвилин за 5 до закінчення я сказала С.Іванченкові: «Може, нам дійсно піти раніше?» Він не погодився.
Зустріч закінчилася, і ми всі разом пішли на вихід. На вулиці Сергій Іванченко сказав: «Подивіться: всі наші тут? Кого немає?» Я огледілася й сказала, що не видно Саші Афанасьєва (водій), Вови Іванченка та Андрія. Сергій Володимирович припустив, що вони вже біля машини, тому ми разом пішли до неї. Наш «Ніссан» стояв біля житлових будинків, оскільки стоянки для машин біля ПК не було. Коли ми підійшли до машини, то побачили, що у ній нікого немає. Ми сіли на трубу, обговорюючи виступ Вітренко. Через пару хвилин ми почули два «бабахання», схожi на вибухи петард. Хтось із хлопців пожартував, що треба швидше вирушати. І тут підійшов наш водій. Сергій Іванченко сказав, щоб усі сідали в «Ніссан», а я з ним поїду його особистою «Волгою». Вона стояла біля приміщення дружини. Наш шлях лежав через площу повз будинок культури. Тут ми побачили жінок, які чимсь обурювалися. Ми запитали, що трапилося. «Та Вітренко підірвали». «Як Вітренко? Що з нею?» — запитала я. — «Та кишки повилазили», — відповіли мені...
Усіх людей відганяли від місця трагедії, ми пішли до машини.
Потім ми по УТ-1 почули про двох затриманих із Ростовської області. «А де Вовка? — запитала я у Саші (водія.- Ред. ). — Ви що, їх не привезли?» А він каже: «А я думав, вони з вами поїхали «Волгою». Через 10 хвилин зайшов Симанько. Він викликав мене й каже: «Погані справи ваші, Інно. Затримали брата Сергія Володимировича і ще одного. Що там у вас, що ви тут організували? Поїхали з нами».
... Нам не було чого приховувати, ми розповідали все до дрібниць, знаючи, що нам нічого боятися. До 5 години всіх, хто був з нами на зустрічі, затримали. Або майже всіх. Симанько мене викликав до кабінету й каже: «Погані твої справи. Усі хлопці на тебе показують. Що ти давала команди, направляла, все ти робила». Я йому сказала: «Я не вірю жодному вашому слову. Я чиста перед законом і не вірю, що хтось міг на мене що-небудь сказати. Якщо ви їх там, звичайно, не мучите». Він заперечив, сказав, що їх ніхто не б'є. Потім з півгодини мовчки дивився на мене, після чого скомандував, щоб мене вивели.
Вночі у редакції провели обшук, вилучили вінчестери й процесори з 4 комп'ютерів, конфіскували 45 дискет...
О 12.30 нас вкинули до автобуса й відвезли в Інгулецький МВМ. Нас знімали декілька відеокамер. Співробітники міліції поводилися коректно, особливо відчувалося співчуття тих, хто був чином менший...
Перед докладними допитами мене покликав до себе Хащевий, начальник 6-го відділу. Ми з ним усамітнилися в кабінеті, де він мені сказав: «Інно, розколюйся відразу, відстав любов, відстав сім'ю. У тебе троє дітей, подумай про них і все щиросердо розкажи». Я йому сказала, що щиросердо про все розповідаю вже 12 годин поспіль і мені додати нічого. Він запропонував мені подумати і розказати все його колезі...
Кор.: Будьте люб'язні, поясніть, чим у Кривому Розі займалися ті двоє громадян з Ростовської області, яких звинувачують у скоєнні теракту?
— Один із них — Володя Іванченко, рідний брат Сергія Іванченка, другий — Андрій Самойлов, товариш Володі. Вони уродженці Ростовської області. Першому з них 28 років, а другому 27. До нас вони були близькі, особливо Володя. У мене весь час запитували: вони агітатори чи ні? Ні, ми знаємо закони, і який сенс нам було підставляти себе під удар опонентів. Ми їх ніколи не залучали до такої роботи. Але оскільки Володя живе у сім'ї Сергія Володимировича, він завжди йому допомагав з ремонтом машини, по господарству і т.ін. Про Андрія я можу сказати те, що він мешкав на квартирі, торгував на ринку Соцміста продуктами. Оскільки він був товаришем Володі, то часто приходив до нього в гості, а значить і до нас.
Кор.: Як вони опинилися в ПК Інгулецького ГЗК?
— Я не можу сказати, з ким вони приїхали. Ті, хто могли б відповісти на це запитання, зараз утримуються в міліції.
Олександр ГИЧКО, довірена особа О.Мороза по 32 виборчому округу.
— Ми не знаємо, доїхав Сергій Іванченко до своїх батьків чи ні. Якої-небудь інформації з цього приводу ми не маємо.
Інна ЧИРЧЕНКО:
— Одна людина з близького оточення Вітренко (з метою безпеки я не буду називати її імені) була поряд під час трагедії і зараз перебуває в тяжкому стані. Вона сказала, що бачила тих, хто кидав гранати, і це не ті люди, на яких зараз хочуть повісити цей теракт. Вона готова дати свідчення, але не тут, а в Генеральній прокуратурі.
Довірена особа Наталії Вітренко, журналіст Наталія СОКУРЕНКО, яка була на місці подіїї:
— Я не знаю, хто здійснив політичне замовлення 2 жовтня, але впевнена, що провідна роль в цьому злочинному спектаклі належить «кучмістам». Це моя особиста думка, як очевидця подій. Знаєте, я бачила, як хтось поставив кривавий відбиток долоні на портрет Кучми. А це значить, що не лише я зробила такий висновок…
Акція була чітко спланована. Бо і машину, якою їхала довірена особа Вітренко по 33- му виборчому округу Ольга Крикуненко, «пасла» темно-сіра 605-а «Пежо» № 07515 КВ, і місцеві служби не забезпечили належної охорони, міліціонер був лише один (до речі, цей сержант також у важкому стані), і після вибуху швидка приїхала не дуже швидко, абсолютно порожня: не було ні перев'язочних матеріалів, ні ліків, ні носилок. Перев'язували серветками.
— Що, на вашу думку, могло б убезпечити і виборців і кандидатів від подібних подій?
— Організована належним чином охорона. До речі, охоронці Наталії Михайлівни діяли як і належить. Але убезпечити всіх, хто прийшов на зустріч, вони, певна річ, не могли. Та на те є місцеві служби. Які, до речі, на моє прохання відвезти хоча б легкопоранених байдуже, спокійно відповідали: «Але у нас немає пального…»
— Як поводилися ті, хто не постраждав?
— Люди боялися підходити до поранених, очікуючи нових вибухів. Всі були розгублені, шоковані. Хтось підняв до неба руки, проклинав Кучму і його прихвоснів, а хтось рвав і плакати Вітренко, звинувачуючи її. Потім трохи отямились, стали рвати сорочки, перев'язувати поранених…
— Скільки ж насправді людей дістали поранення?
— У реєстраційному журналі лікарні 47 записів. І треба віддати належне медикам. Наприклад хірург Андрій Іванов, витягуючи, як на потоці, осколки з постраждалих, ще й намагався жартувати…
